“Те, що трапилося вночі 1 листопада року 1918-го, насправді почалось увечері 31 жовтня року 1898-го”, – пише Андрухович.

Місто наповнюється тим, що дослідники культури називають «симулякрами». Себто такими собі макетами, які ззовні подібні на елементи міського життя, а насправді мають зовсім іншу природу.

У ХІХ столітті це був значний осередок вугільної, металургійної та текстильної індустрій, але приблизно 50 років тому всі ці галузі струсонула велика економічна криза, і роботу втратили щонайменше 130 тисяч людей, пише Андрій Любка у своїй черговій колонці на порталі Збруч. 

“Поборювати популізм є марною справою. Це так само безперспективно, як боротьба бджіл проти меду. Варто лише втішити себе, що за кожним популістом ховається невидима сила. Яка знає, що овець треба стригти, а лохів вчити”, – пише Єшкілєв.

Я бачу, що ситуація заходить у петлю. Що його ковбасить і йому треба догнатися. Він не почує жодної моєї відповіді – чи то у двоскладовій формі загальнодоступного fuck off, чи в розгорнуто-лекційній, пише Андрухович. Чорт забирай, як його відшити?

Недарма ж свіжу статтю Грицака відразу підхопили російськомовні, а навіть російські, сайти.

В Україні, скажімо, книжковий ринок росте, це стає видно кожному, хто хоча б раз побував у більш-менш пристойного рівня книгарні, пише Андрухович. Такої щедрої книжкової пропозиції з таким різноманіттям типів і тем, такої кількості перекладів у цій країні не бувало ще ніколи.

У кіні про Штірліца є файний момент, коли генерал Мюллер, відкрившись перед Штірліцом, який навпаки залишився зашифрованим, каже – у наш час не можна вірити нікому, навіть собі… мені можна, – пише Прохасько.

Пригода з православною автокефалією в Україні змусила багатьох людей, які ще вчора не відрізняли аналою від антемінсу та вважали хіротонію різновидом хорового співу, заглибитися в церковні довідники, пише Єшкілєв.

Чи можна прийти в бібліотеку, конспектувати Канта й Геґеля, потім відлучитися на хвильку в темний і смердючий сральник, щоби згодом з новими силами повернутися до високих матерій? Це якась перверзія. пише Любка.

“З жахом спостерігаю, як у дитсадках та школах, та й в дорослих офісах теж, батьки перетворюють цей день на “свято хлопчиків”, коли дарують шкарпетки і випивають сто грам “за наших мущін”, – пише Тамара Злобіна.

“Тридцять років віт­чизняні дятли працювали (хто руками-ногами, хто язиком) на реставраторів феодалізму, а тепер чекають, аби наше громадянське суспільство героїчно зупинило реванш темних сил”.

Я вже готовий був поставити дев’ять проти одного, що справжнє прізвище «Петрова», другого російського туриста-отруювача у британському Солсбері, – теж який-небудь Голопупенко.

У листопаді 1938 року місто Хуст прославилося на цілий світ. Воно стало столицею автономної Карпатської України. Українське питання раптом стало модною темою у Європі, пише Прохасько.

Сни забирають мене від екрану комп’ютера, звільняють від продовження фейсбучних дискусій. Сплячі подібні до мудреців – їх не хвилює мінлива стрічка пустих подій.