“Після вибуху обвалений міст остаточно показав, що він був таки віадуком. Ніяке сполучення між берегами не припинилося, навіть стало несподівано інтенсивнішим. Просто не могли у цьому місці їхати поїзди”, – пише Прохасько.

Персональне зло породжує персонального Антихриста. Для кожного він різний.

Чому вертаються назад? Там вони всі рівні, там він направду чоловік, герой, людина, яка виконує основну чоловічу функцію – захист Батьківщини. А вдома самі претензії…

У нас є досвідчені майстри, які, за бажання, здатні капіталізувати все – й ті рискалі, що на них знову примудрилися наступити, і свіжу гулю на голові й несвіжих тарганів у голові.

Мовний закон викликав ще до свого затвердження в Раді безліч нападок, хоча він куди менш радикальний, ніж в інших європейських країнах.

У притчі йшлося про когось, хто комусь подав серветку, щоби почистити убрання, захляпане кавою…

“Новобудови не лише псують міський ландшафт. Вони ще й витісняють з міста повільну смерть. Особливу неквапну смерть, що причаїлася в цеглі старих будинків”, – пише Єшкілєв.

“Власне кажучи, привселюдне розп’яття Ісуса було подарунком народові до свята. Завдяки цьому каральному актові щорічне релігійне свято доповнилося святом народного волевиявлення і справжнього, а не вдаваного народовладдя”.

За два останні дні сталося щось небувале. Попередніми сезонами таке могло статися раз або два за рік, а за ці два дні мені зробили десять гнівних зауважень впродовж години кожного дня.

Тепер він буде просто змушений вчитися на українського патріота, інакше його з’їдять. Охочих буде безліч – свої, чужі, політики, виборці. Вивчиться – може, виживе.

А, може, не все так однозначно? Може, десь додається, а десь і віднімається? І гру ще не зіграно? І взагалі ніяка це не гра?

Каже, жити в суспільстві, користуватися його благами й не брати участі у вирішені його проблемних питань може тільки соціальний паразит.

“Деякі з коментаторів трагедії кажуть про Знак. Про те, що падіння гордого соборного шпилю символізує закінчення довгого – ледь не тисячолітнього – історичного циклу, початок якого припав на часи будування храму Богоматері Паризької”.

“І олігархи нікуди не дінуться. Навпаки, повернуться ті, що в бігах. І війна не закінчиться за два тижні. Бо «проста пєрєстать стрєлять» – це був жарт”, – пише Винничук.

«Нас попереджають, – стишив він голос. – А ми не чуємо. Зло входить до наших осель, а ми того вперто не визнаємо».. І я згадав, що приятель, як тепер титулують, доктор філософії, – пише Єшкілєв.