58-річний Роман Зорій – військовий 50 полку Нацгвардії України. Після важкого поранення у Серебрянському лісі отримав третю групу інвалідності, ще рік тому міг списатися з війська. Але чоловік продовжує служити. Не так давно він відкрив для себе адаптивний спорт і мотивує молодших побратимів.
За три місяці у різних ветеранських змаганнях Зорій виборов 14 медалей в особистому заліку, плюс дві командні, пише Репортер.
«У нас війна, ми спішимо додому»
Коли почалося вторгнення, Роман Зорій був в Іспанії, працював далекобійником. Тоді одразу з напарником вирішили їхати в Україну. Але перед тим мали порозвозити вантажі в Італію та Францію. Згадує, що їх всюди пропускали без черги, все робили швидко, бо чоловіки казали: «У нас війна, ми спішимо додому».
З 3 березня 2022 року Роман Зорій вступив до 50 полку НГУ. Перші його бої були взимку 2023 року – у Кремінній, в Серебрянському лісі.
Ой, хто там був, то знає, – говорить Зорій. – Там втрати були великі. Я отримав поранення на третю добу. Був старшим групи. Це була дуже погана позиція – кутова. Про неї ніхто добре не говорив. Ми вистояли три доби – і був приліт. Фосфорна міна.
Зорію перебило праву руку. Каже, врятувало, що рана запеклася, тож обійшлося без сильної кровотечі, адже евакуація була через 3,5 години.
Далі був рік лікування та реабілітації. У червні минулого року Роман Зорій пройшов ВЛК та отримав третю групу інвалідності. Але він продовжує службу, хоч і ще рік тому міг звільнитися. Ще навіть був чотири місяці на Курщині.
Перед від’їздом у Кремінну ми сиділи з сім’єю і я казав синові: «Ти лишаєшся за старшого. У тебе дружина, син, мама, дід та баба, одна й друга», – згадує Роман Зорій. – Він фактично міг не йти воювати, бо служив у спецпідрозділі «Тор». Я поїхав, а дружина на другий день дзвонить і каже, що син ще тиждень тому написав рапорт. Він уже третій рік служить в «Люті» – полк «Сафарі». Я горджуся своїм сином. Як будь-який батько переживаю, але інакше бути не може. Поки син на війні, доти я на службі.
Для кожного знайдемо їхній вид спорту
До ветеранського спорту Зорій долучився три місяці тому. Найперші змагання були в Калуші. Туди його записали від частини. Розказує, що серед 50 людей у дартсі зайняв перше місце, а з тяги гирі – третє.
Гирею я займався ще колись в армії, – розказує Роман Зорій. – І пішов на 16-ку (16-кілограмову гирю) і зайняв третє місце. А на першому та другому місці стояли хлопці, які вже їхали на змагання в Канаду. А я третій коло них! Вони якраз були з організації «Полюби долю», у тих чорних майках з цим написом. Тепер і я заслужив ту майку і бути побратимом разом з ними. Нас в організації вже десь 80 людей.
Читайте також: Після поранення. Сергій Тарнавський з Долини рятується спортом і побратимів підтягує
Разом з «Полюби долю» Зорій по можливості їздить на всі змагання і з кожного міста привозить нагороди. Він виступає у категорії R1 – це ампутація або сильна травма однієї руки.
Показує усі свої медалі. Чотири найсвіжіші – з недавніх обласних ігор «Воля до життя» у Надвірній.
Знаю, за що кожна медаль, – коментує Роман Зорій. – Це, наприклад, аеробайк – перше місце. Тут друге – гиря. Це гантеля – 20 кг лежачи вгору 50 раз підняв. А ці дві мої любимі з Франківська – з обласних змагань «Нескорених». Їх організовують по всій Україні Василь Вірастюк і Сергій Конюшок. Ці медалі особливі для мене, бо я вперше веслував на станку і зайняв друге місце серед 12 учасників. Також вперше виступав на аеробайку і зайняв друге місце серед десяти учасників. Я їх заслужив своєю силою.
Читайте також: Вода усе вирівнює. У Коломиї мама військового Олена Федосюк працює з ветеранами (ФОТО, ВІДЕО)
Ще показує три медалі з Ірпеня – перше, друге та третє місця з гирі, аеробайку та веслування. Ще дві медалі з третім місцем зі «Звитяги Нескорених» у Луцьку. З оберемка витягує медаль за третє місце з кросфіту, яку виборов у Здолбунові, на Рівненщині. У листопаді поїде на всеукраїнські змагання до столиці з цього виду спорту. Також мріє поїхати змагатися за кордон.
Роман Зорій зізнається, що йому подобається бути серед молодших і ще давати їм фору.
Наприклад, у моїй групі є 10 чоловіків і між ними молоді хлопці – 27 років, 37 років, а мені 58, – говорить військовий. – І ми змагаємося та ділимо медалі. Це дуже мотивує, що ти ще можеш щось показати, що ти годен. І це мотивація для інших хлопців. Їх є багато і треба, аби вони йшли до спорту. Аби займалися, не замикалися в собі, не залишалися наодинці. Аби оковита не була для них святом. Нехай ідуть у спорт, а ми знайдемо для кожного їхній вид спорту.
Вболіваємо один за одного
За словами Зорія, необов’язково тягнути гирі. Є кіберспорт, теніс, плавання, літні лижі, стрільба з лука, футбол на милицях, баскетбол на кріслах колісних, волейбол сидячи. На вересень, наприклад, він уже записався на змагання з регбі на кріслах колісних. Каже, на кожному турнірі дізнається щось нове і хоче спробувати.
От, я попробував стрільбу з лука і мені зайшло, – говорить військовий. – Де будуть змагання, туди буду записуватися. Аби навіть не виграти, а просто для себе. І це дає стимул для життя. І рідні радіють з тобою та вболівають. Вони дивляться по телевізору ці всеукраїнські змагання. Батько потім мені навіть помилки мої розказує. Він з 1938 року, у грудні йому буде 87 років, а ще досі повчає.
Улюблений вид спорту Зорія – гиря. Каже, зараз він рекордсмен, бо піднімає 24-кілограмову гирю 33 рази за хвилину.
Саме спорт серед своїх – серед військових допомагає повернутися до життя та до суспільства.
Читайте до теми: Спробувати і полюбити. Як адаптивний спорт повертає ветеранам впевненість у новому тілі (ФОТО)
Ти не маєш бути один, – говорить Роман Зорій. – Ті посмішки та зустрічі на змаганнях важливі. Ти можеш навіть не знати, що він Сергій називається, але він брат тобі. «Брате, здоров». Є конкуренція серед нас, але така, що мотивує. Ми вболіваємо один за одного.
Авторка: Світлана Лелик
