Бо вона стає найголовнішим станом, найсуттєвішою подією і вона веде, вона диктує. Нема потреби ані спроможності навіть думати, бо тіло і мозок настільки втягнуті у цілковите забезпечення сонячного світла, що всі інші потреби і захцянки стають несуттєвими.

«Він такий простий!» – радісно спалахують диванні та городні фракції нашої громади, коли чергова політична мавпа починає пускати сльози або ж десь на випасі зосереджено киває, слухаючи народні стогони про зогнилу картоплю та знахабнілих жуків.

Знову і знову кружляємо тим самим зачарованим колом. Невивчені уроки історії, як невідпрацьована й невижита карма. Історія, втім, ще й навіть історією стати не встигла, а вже знову тут.

“Отож, якщо Росії захочеться зробити Західну Україну сепаратистами, то вона це зробить. Тому залишається одне – не боятися, не вгадувати, а готувати себе і до такого сюжету”, – пише Прохасько.

“Однак, мабуть, якісь перешкоди таки є, бо народ і далі тупий і довірливий. Зрештою, він завше був таким. Недарма Грушевський дотримувався антиелітарної неонародницької концепції…”

Виглядає так, що наш новий парламент набиратимуть за теґами зі сайту ragu.li: актори Ліги Сміху, ретро-співаки і співачки, пластмасові діви та всі можливі звьозди попсового штибу. Це вже навіть не славнозвісні «водії й масажистки», а щось гірше.

“Моя українська була мовою космосу, весь світ тоді був для мене українським. І Україна, серед якої я жив, була прекрасною, у ній було все те, що називається повнотою життя”.

“Сили, які прийшли тепер до влади, відверто антимайданівські, антинаціональні і антидержавні. Коли вони опіряться, то спробують відмінити прийняті закони, або вчинити, як у випадку з грузинським Карлсоном – просто внести поправки до закону”, – пише Винничук.

“Недавній закон про мову, на жаль, не повний. Він захищає мову лише там, де вона є, а там, де панує «язик», захисту жодного нема”, – пише Винничук.

“Дуже схоже на те, що, починаючи з 20 травня, всі ми в нашій країні повернулися до епохи розвинутої сміхової культури, дещо призабутої протягом останніх років, а точніше, з моменту втечі за східний кордон її, сміхової культури, тодішнього найголовнішого об’єкта Віктора Януковича”.

“Україна унікальна тим, що більшість наших людей вірить: якщо всім відому речовину старанно загорнути у папірці, то вона, та речовина, ніколи звідти не вилізе й навіть смердіти не буде. А якщо запах й промкнеться, то лише як фіалковий або й трояндовий аромат.”

Ми, в принципі, знаємо, що поряд з нами живе значна кількість людей, що підпадають під означення «неадекватів». Навіть здогадуємося, що їх немало. Але одного чудового дня відкривається правда: їх багато. Їх дуже багато. Їх критично багато.

“Усі розмови про свободу і братерство в нашому сторіччі по-справжньому виправдовує лише музика. Ні в чому іншому їх, свободи і братерства, давно вже немає”, – пише Андрухович.

Мені завжди було радісно, коли щось народжується, коли з’являється якесь нове життя. Але ще більше я не люблю, коли якомусь життю не дають дожити настільки, наскільки воно здатне, не втрачаючи своєї самості.

“Либонь, уже вся Україна вивчила поняття «іспанський сором». Те відчуття, коли хтось інший робить щось негоже, а соромно від цього тобі”, – пише Любка.