…цілком ефективним через кільканадцять років може стати визнання самих себе меншиною на просторі української держави. Правдоподібно, у майбутньому це може дати більше шансів на виживання, пише Прохасько.

“Не думаю, що за такий закон проголосують депутати, бо подібного закону нема ніде в цивілізованому світі. Але є ще Баришівський суд, а він у нас всесильний і всемогутній. Він здатен заборонити лайку, відмінити земне тяжіння і встановити в Україні вічне літо”

Нагло переселена в майбутнє політична наука ще намагається приставити до навколишнього туману свої старі-звичні лінійки. Але мірила кожного разу показують різну дурню. То градус більше за 360, то відстань менша за 0.

30 жовтня, за чотири місяці, Олегові Лишезі виповнилося би 70 років. Він був старшим за мене на три роки, але молодшим на добрих десять. Такий собі невинний метелик з подивованим поглядом на світ, для якого самотність була райським затишком.

“Знову порівнюю роботу розвідника і двірника. Все однаково. Але результат можливий тільки тоді, коли є якась ідея, що викликає запал”, – пише Прохасько.

“Тепер вони зітхнули з полегкістю. Якщо це мультфільм, то з тих, де на місці пітона з’являється Зе!лений папуга, і можна врешті розслабитись: обіймів більше не буде. Обіймати вже ні́кому”, – пише Андрухович.

“Тоді, влітку 1990 року, Україна була прекрасна. І ми з керівником почували себе її коханцями. Головною ідеєю кожного вчинку було те, що завжди властиве грузинам, – зробити так, щоби закохати кожного у своє кохання”, – пише Прохасько.

“…Поки ті молять за нас Господа, хтось із церковних мусить мати справу з лайном світу сього. Важка ця стезя й багато проститься їм з тієї марноти, до якої застромлені”.

“Не смійтеся. З тієї вікопомної події минуло зовсім небагато років, і тепер у нас президент теж із таких – вузькопрофільних, попсових, корпоративних. Елтон Джон може спати спокійно, в Україні йому нічого не загрожує. Крім дуету з Іво Бобулом, звичайно”

Ми повинні розуміти, що можемо нести відповідальність не тільки за себе, а й за інших. Ми можемо нести відповідальність за свою команду, свою компанію, адміністрацію свого міста, своєї країни. Відповідальність, навіть чужа, дає розвиватися. Натомість безвідповідальність – страшна річ, вона гнобить і руйнує.

“Слава Курилов у тиші верхньої палуби, підійшов до корми лайнера і тихо кинувся в темні води Тихого океану. Три дні він уплав добирався до філіппінського острова Сіаргао – найзухваліша втеча із СРСР…”

“Мабуть, згодом Валерій Шевчук довідався з моїх інтерв’ю, що то була містифікація, і зазначив про мене в своїх спогадах «відомий авантюрист». Ну, так, не заперечую. Хоча останнім часом я став на шлях виправлення”, – пише Винничук.

“Наче хтось вирізає кавалок оскаженілої політики звідкись з Херсону або ж зі столичного поля гризні за владу та пересаджує його просто в центр нашого християнського міста”, – пише Єшкілєв.

“Доктор Карнс вважає, що утримання перезавантажує нашу сексуальну систему. Багато з тих, хто залежний від сексу, роблять такі речі, які завдають шкоди їм самим, викликають сором”, – пише Тара Блер Болл.

“Коли я стріляв переважно по літературних горобцях, то Микола гатив з гармати по літературних генералах. Зокрема розніс ущент книжку Івана Драча «Американський зошит», де поет в стилі совєтської пропаганди описував нужденне життя зубожілих американців”, – пише Винничук.