Про Україну й українців говорять як про країну, яка ніколи не втрачає шансу втратити шанс. Це, на жаль, правда. Але так само ізраїльтяни говорять про палестинських арабів, західні експерти— про Ізраїль, а всі разом— про США, Британію, країни ЄС і т. ін.
Кіношна тусовка яскравіша та різноманітніша за літературну. Процес виробництва кінофільмів втягує до свого виру і серйозних людей, і випадкових, і тих, хто на вічному приколі.
“Раніше ми пробачали їм усе – продажність і кучмізм, пристосуванство і жадібність, погані музику й тексти. Тільки співайте українською, курви!”, – пише Андрухович.
“Ми не врахували, що свій володар і його дружина може бути кращим тільки тому, що він нарешті свій. Крім того, знову, як і тисячу років тому, остаточно не знаємо, кого вважати своїм”, – пише Прохасько.
“Нова влада за сто днів відмовилася від більшості своїх обіцянок і те, в чому вона звинувачувала попередню владу, раптом виявилося не таким уже й поганим. Ба більше! Виявилося просто чудовим”,- пише Винничук.
«Незалежна Україна зберегла радянську систему в науці. Тобто таку систему, котра спрямована на «освоєння» будь-якої суми державного фінансування», – пише Єшкілєв.
“Як на мене, то вірити у «червоні лінії» на сьогодні просто неактуально. Їх порушено й поламано, вони не існують. Їх упевнено й рішуче ліквідував нам не хтось, а сам український виборець”, – пише Андрухович.
“Чи виправляємось ми? Можливо, це прозвучить дуже поверхнево та дріб’язково, та мені здається суттєвим те, що за попередні 20 років у нас так і не народилось жодного незалежного, більш-менш інтелектуального телеканалу”.
“Теперішня Україна цілковито включена у глобалізм, і все, що тут відбувається, є невіддільною частиною глобальних процесів. Навіть те, що нас довший час робило трохи неподібними на інших – фатальне сусідство з Росією, також втрачає свою яскравість неповторного, бо у сучасному світі сусідами Росії поступово стають усі, хто на цьому світі мешкає”.
“Виявилося, навіть граматика віддзеркалює незвичайну сутність Події”, – пише Андрухович
У 1972 році повів мене Ярослав Павуляк в гості до панночок, які разом зі своєю мамою і бабцею влаштували для нас спіритичний сеанс. Тоді я вперше в житті побачив, як бігає по столу тарілочка, як зупиняється біля тієї чи іншої літери, відповідаючи на наші питання.
Колективний мужик, що виліз з символічного льоху, пробігся планетою, зруйнувавши традиційні держави, потоптавши паростки нових елітарних світів, повоював за світле комуністичне завтра й, врешті-решт, замріявся перед магічним екранчиком смартфону, де знайшов неозорий світ собі подібних та казкові хащі Amazon та OLX.
Політика – то є тонка штука. Інколи треба з дідьком домовлятися, аби вийшло на твоє. Бо я си так міркую, певно, з Вілкулом була домовленість, що він подався в президенти. А якби ні, то малибисьмо фест дует: Зєля проти Бойка.
Мало з якої дірки на вас може политися чергова серія! Ось, наприклад, іще одна – комедійний скетч у Трускавці. Неприховано рагульська суміш бюветного ґламуру з комсомольським завзяттям.
“Мої батьки жили в світі, коли можна було чогось навчитися, прожити з цим все життя, озирнутися назад і сказати: «Я молодець!» Ми з вами живемо в світі, в якому наш попередній досвід може більше нам ніколи не знадобитись”