Навколо мене багато людей. Більш або менш знайомих. Дуже різних людей. Їх можна було б умоглядно поділити за типами темпераменту, за рівнями заможності, за расовою та етнічною приналежністю, за мовою, політичними симпатіями або ж, врешті-решт, за кольорами їхніх штанів і спідниць.
Проте всі ці поділи не виявили б того принципового протистояння, котре означує нашу добу, пише Володимир Єшкілєв у Репортері.
Воно ділить всіх наших ближніх і дальніх на дві цивілізації. На «цивілізацію кухні» та «цивілізацію кав’ярні». На тих, хто все ще приймає гостей біля домашнього холодильника або у вітальні, й тих, хто призначає зустрічі за ресторанним або кафешним столиком.
Хтось, прочитавши ці рядки, можливо скаже, що не варто перетворювати побутові звички на маркери цілої цивілізаційної приналежності. Мені ж, навпаки, здається, що в подібних маркерах немає нічого притягнутого за вуха. Іноді вони допомагають накреслити кордони ідентичності точніше за історичні міфи.
«Цивілізація кав’ярень» склалася одночасно на Заході й на Сході. В римських траторіях та самаркандських чайханах вже за темних століть зустрічалися люди, котрі розумілися на питаннях гідності та поваги. Люди, для яких гість дому був ледь не священною персоною. Люди, які не запрошували до свого дому будь-кого й воліли зустрічатися з діловими та лівими десь на нейтральній території.
«Цивілізація кухні» сформувалася в іншому середовищі. Коли перша хвиля глобальної індустріалізації переселила общинних рільників у робітничі передмістя, вони жили там у бараках і вечорами гуртувалися біля кухонь. А де їм, питається, ще було гуртуватись? Їхніх нащадків комісари переселили до панських квартир.
Панські кухні здавалися нащадкам рільників аж надто просторими. Там можна було збиратися всією комунальною квартирою та ще й запрошувати знайомих швондерів. Статус гостя на кухнях не мав ритуальної ваги, гість міг і по пиці отримати. Також кухня знищувала дистанції між людьми й огортала нащадків теплом питущого колективу.
Кав’ярня і кухня сформували дві різні філософії харчування. Цивілізація кав’ярень обертається навколо меню. Обираючи страву, люди кав’ярень не лише здійснюють ритуал взаємного пізнання. Вони тим визнають свободу іншого як свободу вибору не лише страв і напоїв, але й вибору своїх шляхів та цінностей.
Цивілізація кухні принципово не пропонує вибору. Що зготувала господиня, те й мусите їсти. Це, зокрема, зумовлено другорядним статусом їдла. Бо ж «пити справа чоловіча, а їсти – свиняча». А ще цивілізація кухні не зважає на смаки та дієти. Тому що общинне життя не передбачає «іншого» та «окремого». Мовляв, подякуйте, що не з однієї тарілки.
Цивілізація кухні упосліджує час. Це зустріч у кав’ярні намічають на певну годину. На кухні снідають-обідають-вечеряють від «сідай, якщо вже приперся» і до упору. Кав’ярня завжди має статус проміжної станції, а кухня – кінцевої. Всі кухні – маленькі «приймальні апокаліпсису», де звір з десятьма рогами виходить не з моря, а з телевізора, поставленого на холодильник.
Помиляються ті, хто вважає цивілізацію кухні згасаючим минулим. Вона житиме й далі. Й не лише тому, що існує доставка піци на дім. А ще й тому, що «людей кухні» контролювати легше, аніж «людей кав’ярень». Владі простіше забезпечити оподаткованим пивом у холодильнику і страх через телевізор, аніж зробити так, щоби в меню був пристойний вибір. А влада завжди тяжіє до простих сценаріїв.
Comments are closed.