“Парадоксально, але через образ ворога можна, за бажання, визначити образ друга. Але не навпаки. Образ ворога завжди конкретніший, чіткіше локалізований”.

Рівно 80 років тому, 15 листопада 1939-го, радянська сталінська імперія завершила формальну леґітимізацію приєднання західноукраїнських земель.

…держава більше не є перешкодою – вихідний день передбачено і наприкінці грудня, і на початку січня. Справа тепер за рішенням нашої Церкви. Очевидно, греко-католицької, бо від інших наразі годі сподіватися календарних модифікацій.

“Спробуймо уявити український роман про 1937 рік, де термін «чекіст» було б замінене на “єврей”. Скандал був би неймовірний”, – пише Винничук.

“Люди пліткували завжди. Не встигали мисливці вполювати мамонта й урочисто відрізати йому… хобота, а жінки у печері вже обговорювали подробиці: яму викопали замалу, мамонт впав в неї не тим боком, а ватаг у вирішальний момент зашпортався”

“Виправдовувати переважання російської мови в редакційних матеріалах трафіком — ганебно. Бо насправді це ніщо інше, як прояв меншовартості”, – пише Супрун.

Успішний день починається з організації ранку без помилок. Для правильного ранку не потрібні гроші чи інвестиції. Потрібна усвідомленість.

“Живі й відчайдушні зникають у тінь, забанені неоцензурними стандартами й повідсотково розписаною «інклюзивністю». Найкращі місця у центрі глобального кінодійства хазяйновито займають інші – інфантильні, пласкі й вимучені недогерої”.

За його словами, цей міст йде «в нікуди».

“І коли я слухаю відомого поета, який на своє 90-річчя читає вірш, де згадується Штайнмаєр, я гірко зітхаю”, – пише Винничук.

“Якби було не так, то нашим президентом тепер був би хтось з харизматичних письменників. Наприклад, Курков. Або Жадан. Хтось зі світу Модерну…”

Вони їхали потягами, у кожному вагоні яких на ранок трупів було більше, ніж живих…

Молодь  говорить з перехожими про смерть і загробне життя. 

Щоб ти здох! – хіба самі ви ніколи не чули такого побажання на свою адресу? Я чув. Але живу. Живу і бажаю своїм… та чому лише своїм… ворогам України здохнути, пише Винничук.

Поки інтелектуали сперечаються про шляхи формування української політичної нації, у фейсбуці швидко складається така собі «мережева українська нація». Ця спільнота ще здивує. Її «диванні родовичі», погладжуючи своїх любих котиків, реставрують колгоспний світ чи не швидше за путінських «зелених чоловічків».