“Одною з найхарактерніших рис того кота була така прадавньо-фісософсько-богословська побутова річ, що він уникав імені…”

“Впродовж років я неодноразово був йому вдячний за те, що мав у кишені ножа”, – пише у своїй черговій колонці Тарас Прохасько

У часі війни ліпше читати те, що було перед війною, – аби нагадати собі, за що ця війна, пише Прохасько

“В якийсь момент зрозумів, що я перетворився на марґінала, бо почав уникати зібрань, де курити стало непристойно”, – пише Тарас Прохасько

Я був з мамою до самого кінця. Від свого початку. Але я був з мамою, а не під мамою.…

“Замість сказати останньому політикові ХХ сторіччя “дякую” за те, що ми вижили у війні з жорстоким сусідом, дорікаємо йому за те, що ми цієї війни досі не виграли”

“Тато сказав, що передовсім фортепіано. Тож вісім років я відбував каторгу. Добра життєва школа – часом стається таке, що за помилки треба відповідати максимально…”

“Ми її зовсім не виховували, підлаштовуючи до своїх розумінь моралі та етики. А вона не стала розбещеною дитиною”, – пише Тарас Прохасько

“Чоловік – а чи людина – вирізьблюється не на підлозі. І не на ліжку, а таки при столі”, – пише Тарас Прохасько

То було щось настільки сакральне. Щось таке, що я – через десятиліття зовсім іншого і життя, і співжиття – не можу не практикувати саме з ним, але наодинці досі, пише Тарас Прохасько

Що ж би з нього було, що би могло бути з того сина Божого, якби не тато Йосиф. Тож він колише дитятко, закинене волею Божою у цей небезпечний світ, в якому важко без колисанки, пише Прохасько

“Ще не так давно Миколай ніяк не бавив дорослих. Миколай був для дітей. Для чемних дітей”, – пише Тарас Прохасько

“У тих місцях псів тримають у загородах.  Без ланца, але за височеньким парканом. Вважається, що так можна їх вберегти від вовків”, – пище Тарас Прохасько

Хоч у цьому місті-бадені бував і Елвіс Преслі, і перебував штаб американських окупаційних військ, саме химери русскої аристократії оживали тут у міфічний спосіб

“Словом, готуймось до найгіршого сценарію – тривалих і регулярних вимкнень. А ще у ці складні часи думаймо більше про близьких”, – пише Максим Карпаш