«Колис давно наші молоді пари лікувалися цев настоянков вид нервово-психічних розладів. Так що, гості, не псіхуйте і цей напій дегустуйте», – радить дід.

В Україні лише кілька сіл можуть похвалитися власним брендом.

Грандіозні мистецькі події звично відбуваються у столиці. Там найбільше грошей, митців, ідей та можливостей. А ще – виставкові площі, яких завжди бракує. Та ось уже рік, як у Татарові колекціонер і меценат Зенко Афтаназів відкрив картинну галерею на 500 квадратів.

“Є расизм природний, а є ідеологічний. Останній і є небезпекою. Замість того, щоб пояснити, що інша людина не є ні страшною, ні небезпечною, ні гіршою, він підшуковує раціоналізацію. Знаходить «раціональні» пояснення: так, дійсно, ці були кращі, ці гірші, ці менш культурні, ті більш культурні; не можна їм, іншим, давати розвиватися, бо вони захоплять весь світ”, – каже Тарас Прохасько

Вчергове у Польщі та вдруге – у Гданську. Франківський облмуздрамтеатр усе частіше навідується з гастролями до сусідів.

«Ви не уявляєте, наскільки хлопцям це потрібно – просто словами не переказати, – розказує музикант. – Вони такі вдячні, багато розмов потім після концерту. То, що я співаю, – воно справжнє. Це духовні пісні, які мають величезну силу. Мені, от, помагають!».

Парафіяни сіл Острівець і Рогиня, що на Городенківщині, хочуть вийти з-під опіки московської церкви.

«Маска ляльки – особлива, і актор має визначити, який голос можна в неї вкласти. Буває, поки знайдеш з лялькою контакт, поки вона оживе, то може й кілька вистав пройти».

“Мабуть найважче – це підібрати акторів, бо не завжди потрібні люди хочуть грати ті ролі, які я пропоную. Найчастіше таке буває, коли йдеться про негативних персонажів…”

“Гогольфест заявив, що цього року проходив востаннє, тому вважаю, що нам треба перебрати на себе лідерство фестивального руху в Україні і зробити Porto Franko головною мистецькою подією країни. Хоч організація забирає багато сил”.

Співзасновники добре відомого франківцям Porto Franko – незмінні автори всієї музики до синтетичних опер Троїцького. За словами Романа Григоріва, саме з «Ковчегом» працювалося «прецікаво».

До війни тут майже третину населення становили євреї:

За рік-два тут можна відвідати усе те, про що в Україні можна лише мріяти. Наприклад, щоб злітати на вихідні на Балі, треба три години часу і 50 доларів у два боки.

«До Родатичів підкинете? – стопимо першу автівку на трасі. «Вам на те збіговисько? – з посмішкою каже водій. – Сідайте». А збіговиськом місцеві по-доброму називають фестиваль «Захід»

“Бачила народні костюми, куштувала традиційні страви, танцювала коломийки, але найбільше мене вразили сам колорит свята”, – каже Данута Соболевська