Франківський старожил Володимир Баран продовжує ділитися з нами спогадами про старий Станиславів. Сьогодні — війна та німці.
Сьогодні рок-групи «Круїз» і «Галактика» відомі лише тим, кому за сорок. А пік їхньої популярності прийшовся на 1980‑ті роки, коли музиканти збирали багатотисячні стадіони. Групи були суто російські, але прихильників мали по всій червоній імперії.
Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу є одним із провідних вишів України та єдиний у своєму профілі. Про престижність вишу свідчить той факт, що серед його іноземних студентів є не лише вихідці з так званих країн третього світу, але й уродженці країн Європи. Зараз у це важко повірити, але всього цього могло не бути, якби не один доцент.
Івано-Франківськ є наймолодшим містом Прикарпаття. Коли його заснували, сусідні Галич, Коломия і Тисмениця вже налічували сотні років. Але дітисько магнатів Потоцьких одразу почало динамічно розвиватись, розштовхуючи ліктями своїх поважних конкурентів. Якщо у ХVIII столітті на поштових конвертах вказували адресу — Станиславів коло Тисмениці, то сьогодні Івано-Франківськ є другим містом Галичини після Львова. А літописні гради перетворилися на райцентри. То які чинники вивели Станиславів у лідери?
Напевно найфотогенічнішим будинком старого Станиславова була споруда польського Соколу (тепер обласна дитяча бібліотека на Міцкевича). Його збудували у 1895 році за проектом архітектора Кароля Заремби для молодіжного спортивного товариства. Кам’яниця була багато оздоблена зовні. Обидві фасадні стіни прикрашали 27 арок, в яких містилися герби земель Речі Посполитої.
У часи Першої світової війни Станиславів кілька разів займали російські війська. Разом із військовими до міста приїхала цивільна адміністрація і, звичайно ж, поліція. Серед поліціянтів траплялися цікаві особистості.
«Репортер» продовжує огляд спогадів мандрівників, які були в нашому місті у ХІХ столітті. Сьогодні довідаємось, яке враження Станиславів справив на вірмена, німця і… українця.
У двадцятих роках минулого століття у станиславівській українській гімназії викладав малювання художник Осип Сорохтей. Директором її тоді був Микола Сабат (невеличка вулиця в районі парку Шевченка, яка з’єднує Шевченка й Чорновола, названа на його честь) — людина жорстка, авторитарна, якого боялись і учні, і викладачі.
В історичній літературі постійно підкреслюється, що Станиславів заснований на перехресті важливих торгових шляхів. Цілком логічно, що при наявності доріг мусили бути й мандрівники. Справді, їх не бракувало. Більшість тільки ночували, аби на ранок рушити далі. Але були й такі, що уважно роздивлялись навсібіч і ретельно занотовували побачене. У 1934 році краєзнавець Юзеф Зелінський зібрав до купи свідчення всіх отих «письменників» і в газеті «Кур’єр Станиславівський» надрукував статтю «Станиславів у спогадах іноземців». Ми цей список дещо розширили…
У середині ХІХ століття у Станиславові, на людину, яка себе дивно поводила, казали — «ходить як Оремус». Це прислів’я було настільки популярним, що навіть потрапило в етнографічний збірник Садока Баронча «Казки, байки, легенди і прислів’я на Русі», який побачив світ у 1866 році. Там є примітка, яка пояснює зміст вислову.
Центр Івано-Франківська багатий на паркову скульптуру. Це різноманітні вироби з пісковику, що встигли потемніти від часу. Під час екскурсій люди часто питають: «А що це?». Відповіді немає в жодному путівникові. Хоч кожна скульптура має назву, автора та щось там символізує.
Початок вулиці Незалежності у народі називають стометрівкою. Це
пішохідна частина від Вічевого майдану до перехрестя
з Вагилевича-Січових Стрільців. Та якщо подивитись по карті, то ця ділянка має 420 метрів. Звідки ж тоді виник термін «стометрівка»? Правильніше було б казати «чотирьохсотметрівка».
Коли їдеш на екскурсію, головне — це погода. Погодьтеся, під дощем навіть найкращі пам’ятки не дуже тішать. Втім є місця, де про погоду можна не турбуватись. Дощу й вітру нема, температура постійна, правда, й сонця там не побачиш. Знайомтеся — печера «Кришталева».
У нашому місті є кілька вулиць, які названі виключно через помилки перекладачів. До 1939 року Станиславів був польським, а після «золотого вересня» почалося масове перейменування вулиць. Якісь із них діставали імена вождів світового пролетаріату та інших «героїв». Але були й такі вулички (переважно на периферії), назви яких просто продублювали українською.
Мрія будь-якого кандидата — стати депутатом. Мрія багатьох депутатів — посісти крісло спікера. Дехто з них не відмовився б і від пропозиції очолити уряд, тобто стати прем’єр-міністром. У Станиславові свого часу мешкала людина, який вдалося всього цього досягти. Одна з вулиць міста колись називалася його ім’ям. Тепер вона — Толстого, а за Польщі то була вулиця Ігнація Дашинського.