Кажуть, той, хто служив в армії, у цирку не сміється. Але був випадок, коли принаймні одному військовому точно було не до сміху.
Усі мемуари є суб’єктивними. Їхні автори намагаються або приписати собі якнайбільше подвигів, або звалити на когось власні провали. Аби мати дійсно правдиву картину, необхідно порівнювати. Так ми і зробимо.
На подвір’ї хрущовки, вулиця Бандери, 4 (хоча будинок стоїть на Мельника), є залізний хрест із огорожею. На ньому постійно висить вінок, багато штучних квітів, які періодично оновлюються. Поруч вкопана лавочка. Таке враження, що на цьому місці хтось загинув. Дивно, ніби мешкаю поруч, але ні про яке вбивство не чув.
Продовжуємо розповідь про повстання поляків у Станиславові у травні 1919 року, яку почали в попередньому номері. За основу цієї історії ми взяли спогади керівника місцевої Польської Організації Військової (ПОВ) Антоні Деблессема.
Про злодіяння шефа станіславського гестапо Ганса Крігера написано багато. Нещодавно вичитав ще один нелюдський епізод з його біографії. 12 жовтня 1941 року нацисти провели масовий розстріл євреїв на цвинтарі, що за теперішнім озером. Тоді під кулеметним вогнем загинуло близько 10 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Було й багато поранених, які ввечері повиповзали із розстрільних ям і повернулися додому.
Зрозуміло, що тема не надто популярна у наших сучасних дослідників. Втім вивчення періоду ЗУНР без цього епізоду буде неповним. Отже, пропонуємо увазі читачів історію «з того боку барикад».
Теперішня вулиця Коновальця раніше була Дадугіна. Так звали капітана, замполіта батальйону, що загинув при звільненні міста від фашистів 27 липня 1944 року. Його загибель описували по-різному. То його застрелили з автомата з-за кута будинку, то з вікна застрочив кулемет. Була навіть версія, що нетверезий капітан штурмував німецькі позиції верхом на бричці, де й був одразу застрелений…
Чи то «біло-гарячкова» бувальщина, чи то просто анекдот, але точно має франківську прописку.Повертається чоловік з пиятики додому через сквер Міцкевича. На годиннику – п’ята ранку. Раптом він чує:– Гей, чоловіче! Можна тебе на хвильку?
Цікаву історію розповів директор музею «Герої Дніпра» Ярема Кваснюк. Працюючи із документами червоноармійців, які поховані на братському кладовищі, він зауважив дивні факти. За паперами, 12 військових, переважно солдати та сержанти, загинули в околицях міста Станіслава 10 серпня 1944 року. Дивна дата, адже німців з міста вибили ще 27 липня. То з ким вони воювали?
Майже одразу після приходу до влади Михайло Горбачов розпочав у СРСР антиалкогольну кампанію. По всій країни вирубували виноградники, горілка опинилась у глибокому дефіциті, популяризувалися безалкогольні весілля та взагалі здоровий спосіб життя.
При відступі зі Станіслава гітлерівці залишили совітам купу «подарунків». Багато промислових підприємств і складських приміщень виявилися замінованими, тож саперам довелося добряче попрацювати. Але якщо пастки на заводах були прогнозованими, то міни у житлових будинках виявляти було значно важче.
Відкинути копита, склеїти ласти, зіграти в ящик, врізати дуба, двигнути коні. Усі ці словосполучення означають одне – померти. А в міжвоєнному Станиславові був свій відповідник – піти до Спузяка.
Деякі професії в нашій уяві асоціюються з конкретними людьми. Наприклад, боксер – Кличко, космонавт – Гагарін, композитор – Моцарт. Звісно, асоціації в кожного можуть бути різними, але менше з тим. У будь-якому разі словосполучення «станиславівський бургомістр» для багатьох істориків і краєзнавців пов’язано з Ігнацієм Камінським. Чому саме з ним? Напевно, тому, що він був найкращим.
Станиславівським театром (нині це філармонія) опікувалося Музичне товариство Станіслава Монюшка. Завдяки подвижницькій праці його членів тут регулярно ставили п’єси та влаштовували концерти класичної музики.