Роман Фабрика  Нещодавно у Києві відбулася церемонія нагородження кращих освітян і науковців – переможців Громадської акції «Флагмани освіти і науки України». Серед відзначених за кропітку працю, творчий пошук, наукові та фахові здобутки визнано і Західноукраїнський економіко-правничий університет та його ректора – доктора філософії, кандидата економічних наук, почесного професора Вісконського міжнародного університету (штат Арканзас, США) Анну Бондарчук-Гриту. Після повернення зі столиці вона погодилася дати інтерв’ю «Репортеру».

Справитися із самовільними сусідськими перебудовами можна. Але важко… Тетяна Соболик В Івано-Франківську, напевно, є багато житлових будинків, які мають серйозні проблеми. Наприклад, Міцкевича, 6. Його мешканці нарікають на те, що дах тече, карниз будинку валиться, балкони аварійні, фундамент зруйнований, труби в підвалі течуть, та й сам підвал у жахливому стані. До цього списку додаються інші питання. Мешканці скаржаться на підприємців, які купують квартири в цьому будинку. Один спорудив «бездозвільну» добудову, інший – незаконно перебудував дві квартири.

Галина Ігнашина, мешканка приватного сектора  Анатолію Кіндратовичу, у газеті «Репортер» № 23 від 04 червня 2009 року є публікація «Кара Господня», де Ви розповідаєте кореспонденту Тетяні Соболик, про ті проблеми, які турбують Вас як керівника ЖЕО№6. «Карою Господньою» Ви називаєте сусідство багатоповерхівок з приват-ним сектором. А справжня кара Господня – це існуюча в Україні влада, як державна, так і місцева. Бо саме влада дозволяє пхати багатоповер-хівки між будинками приватного сектору, плюндрує місто, порушує при цьому архітектурні та будівельні нормативи, масово винищує зелені насадження, забудовує ці клаптики землі у приватному секторі багатоповерхівками. Мешканці яких, до речі, інколи не мають навіть своїх дворів – люди викидають сміття із балконів просто приватникам у двори, бо порушена відстань між будинками. Адже ці багатоповерхівки повилазили просто на тротуари (саме так забудовується приватний сектор ЖЕО№6).

Кожен із архітекторів, які будували Івано-Франківськ, залишив у ньому частину свого серця Євгенія Ступ’як Люди, які гуляють вулицями міста, нечасто піднімають очі вгору, розглядаючи фасади будинків, небо над ними та сліди часу на них. Зазвичай, це прерогатива романтиків, яких більшість називає просто роззявами. Але не будучи такою роззявою, важко зрозуміти чи хоча б помітити красу будівель. Їх зводили подекуди забуті майстри, вкладали у них своє розуміння прекрасного, вимальовуючи таким чином риси обличчя сучасного нам міста.

Цього року в татуювання модні китайські ієрогліфи  Ірина Бурак У кожного із нас татуювання викликає певний інтерес. Щоправда, у кожного різний. Хтось захоплюється малюнком на тілі, а хтось відверто крутить пальцем біля своєї скроні людині, яка має такий «атрибут». Ще в радянські часи татуювання вважалось таким собі «зеківським» знаком. А нині ж не тільки молодь, а й люди старшого віку роблять собі шкірні малюнки, аби виділитись із натовпу, якось заявити про себе.

Дзвінок у двері. Господар відчиняє. На порозі стоїть чоловік з великим барабаном.– Це тут похорон?— (Сумно) Ні. Мені лікар сказав, ще тиждень поживу…– Ну, то вибач.Через п’ять хвилин знову дзвінок. Той же чоловік.– Слухай, хай барабан трохи в тебе постоїть, добре?

6 — 12 липня