Микола Волков Довгий час Івано-Франківськ був одним з небагатьох міст в Україні, де на меморіальному цвинтарі солдат, полеглих у Великій Вітчизняній війні, не горів вічний вогонь.
До цьогорічного Дня Перемоги міська влада проводила масштабну реконструкцію братських могил по вулиці Лепкого. Крім цього, мав врешті запалати вічний вогонь, який останній раз горів дуже давно.
З вогнем до самого 9 травня не встигли, але обіцяли, що невдовзі він загориться, як тільки там доведуть до пуття газові комунікації. Пройшло півтора місяця. А віз і далі там. Звичайно, варто віддати належне комунальним службам за проведену роботу, але невже так важко довести її до кінця?
І справа тут не в спекуляціях з пам’яттю радянських солдат. У січні в обласному центрі з великою помпою відкрили меморіальний комплекс Степана Бандери. Пройшло півроку, а обіцяний музей досі не працює. До Дня міста обіцяли соціальне таксі для інвалідів – та сама історія.
Чому будь-яка святкова бочка меду в Івано-Франківську не обходиться без ложки дьогтю? Навіть не ложки, а доброго черпака. Сумно, але ця особливість вже стала хронічною вадою можновладців.
