Війна Культура Статті

Як на Франківщині у ніч на Андрія хлопці збитки робили

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
В Україні 13 грудня відзначають День святого Андрія Первозванного. Цього дня, окрім вечорниць, калити та ворожіння, роблять ще й парубоцькі збитки.

Після заходу сонця хлопці ходять до хат, де живуть незаміжні дівчата й роблять всяку шкоду. Символічно – знімають ворота й ховають їх. Але з часом збитки переросли у щось більше, пише Репортер.

Шабаш починався опівночі

«Останній раз ходив робити якісь збитки на Андрія років вісім тому, – розповідає Назарій Боднарчук. – Я родом із села Глушків Городенківського району. Вперше ми з хлопцями збиралися, коли мені було десь 13 років. Але то були такі юнацькі приколи – подзвонити у двері та втекти чи підпалити газету перед входом. Часто ходили просто зі старшими, дивилися, що вони витворяють. Та й тоді не пускали допізна – опівніч, то ти вже маєш спати вдома. Більш серйозніше почалося вже в 17 років».

Збиралися, за словами Назарія, десь в 10-11 вечора, «для настрою» випивали по 50 грамів горілки. А після опівночі починалися веселощі. Найперше розділялися на групи – збирали велике гілля, кукурудзяні снопи, та й узагалі все, що потрапляло під руку, аби перегородити всі чотири в’їзди до села. Хлопці будували цілі барикади, на випадок, якщо хтось викличе поліцію.

«Після того всі збиралися в центрі села, і радилися, до кого йдемо далі. Нас там було людей 40, починаючи від випускників школи і закінчуючи 30-річними хлопами, – розказує Боднарчук. – Ну і вже після цього виникали всілякі божевільні ідеї. Раз у одного вуйка вкрали фіру, тягнули кілометра два. В центрі села в нас там стояла металева будка-магазинчик. Ну і 20 людей висадили ту фіру на магазин. Потім вирішили з другого краю села притягнути причеп від трактора – питань нема!».

Тягнули його спереду, ззаду штовхали і десь за пів години таки впоралися. А потім виникло питання – куди його дівати. До всього – причеп був наповнений гноєм, тому важив немало. В результаті він опинився перед дверима школи.

«Ну і, звичайно, знімали ворота. В кого були заварені – тому щастило, – сміється Назарій. – Так само крали туалети, що стояли надворі, ховали їх. В селі хати маленькі, дерев’яні, тож бувало, що повністю обкладали їх кукурудзянкою – закривали вікна, двері. Ще була така фішка – котрий ґазда мудрий, той виносив могорич і пригощав нас – тоді ми ніякої шкоди не робили. І таких було немало».

Зазвичай ходили туди, де були дівчата на виданні, говорить Боднарчук. За ніч обходили понад 20 хат. Не раз отримували лопатою по голові, чули крики й прокльони. Але загалом усе закінчувалося добре.

Тепер того нема

«Я живу в присілку Делятина, називається Любіжня. Людей не так багато, всі одне одного знають, але нам це не заважало робити всякі збитки, – згадує Андрій Менделюк. – Найперше, ходили зі старшими хлопцями, знімали ворота – ковані, залізні, з сітки. Далі ховали їх десь у сніг, відносили в інший кінець вулиці. Було, кидали зі скелі на беріг річки, а іноді й прямо у воду. Що може бути краще, як шукати свою хвіртку в річці у мороз?».

За словами Андрія, група в них була невеличка – 5-7 людей. Старалися ходити і за межі самої Любіжні – Ходива, Царина, Флисівка. Там їх не так добре знали, на випадок, якщо таки потраплять під гарячу руку.

«Всяке було – купу разів таки попадалися, бо ж люди знали, що ходять хлопці, біду коло хати роблять, – сміється Андрій. – З року в рік кидали за нами каміння, відра, що лиш не хоч. Одного разу хотіли зняти ворота в хаті, що під лісом. Там живе такий собі дядько Гріша. Ну не встигли зайти на подвір’я, як він нас помітив, вилетів з хати з сокирою й за нами! Біг метрів 100. То вже був не жарт, хлопці розбігалися хто куди – в корчі, через плоти, падали, ломилися, обдиралися, аби лиш втекти».

Читайте: Рятувальники готуються до сезону. Що треба знати про зимові походи в Карпати (ФОТО)

Без пива чи чогось міцнішого нікуди ніхто не йшов, каже Андрій. Щороку було одне й те ж, але з часом починали робити більші збитки.

«Доходило, що ламали плоти, кидали петарди під двері. Якось з мокрого снігу ліпили сніжки – повибивали вікна в хатах, – пригадує він. – Тато відчитував мене, але потім розказував, як вони в молодості витягли якомусь чоловікові віз на дах. Весело було, якась така атмосфера була. Паралельно з нами також ходило багато хлопців з інших «районів» села, часом перетиналися, починали битися. А то вже була якась ворожнеча за територію. А тепер збитків не роблять, нічого такого нема».

Підступний маневр

«Я з 15 років ходив з хлопцями знімати брами, хвіртки, – говорить мешканець села Пуків Рогатинського району Андрій Бандура. – Село невелике, люди вже звикли, що на Андрія щось чудять, тому багато ґаздів пізно ввечері вже чекали на хлопців біля брами. І тут ми робили обманний маневр».

Спочатку троє хлопців йшли до господаря, нав’язувались, випрошували гощення і цим самим заманювали його до хати – обіцяли не робити збитків. А решта за той час знімала ворота і несла на інший бік села. Бувало, що ворота крали не лише у хатах, де є дівчата. А господарі знаходили своє майно аж навесні, бо ж цілу зиму лежав сніг.

Читайте також: Справа Стуса триває. Вахтанг Кіпіані – про те, що буде далі із “забороненою” книгою

«Я ще тоді у школі вчився, та якщо Андрія припадало на вихідні, то в понеділок усіх старшокласників шикували на лінійці та й відчитували по повній програмі, – сміється Андрій. – Востаннє я ходив з хлопцями на Анд­рія років шість тому, та й в принципі, то був найцікавіший раз. У селі є традиція – треба в когось поцупити фіру і висадити її або на хату, або на зупинку. І як ти це не зробиш, то зробить хтось інший. То була ціла система, бо ж коней не запряжеш. Поки одні тягнули, інші ставили дошки з двох сторін під колеса фіри, бо ж висота зупинки метри 3-4. Але це завжди плачевно закінчувалось, бо на другий день її треба було знімати!».

Одного разу, за його словами, поки сам ходив робити збитки, інші хлопці прийшли до нього додому. Тим самим підступним чином обдурили його тата, попросили пригощення, поки інші знімали ворота.

Андрій каже, раніше брами ставили десь недалеко, але з часом захопилися, могли понести далеко в поле, кинути в сніг і залишалось одне – чекати, поки все розтане, або шукати навпомацки.

Автор: Богдан Мисюк
Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.