Тарас Прохасько: Здається, кемел

Facebook
Telegram
X
WhatsApp

Хоч файне життя врешті виявляється підбіркою ненормальностей, варто зважати, аби ті чудесні  ненормальності не переросли у нудні банальні збоченства. Знаючи природу людей – отже, себе – завжди намагався пройти по межі між красою літературної оповіді і тим, куди не слід зазирати. Чого не варто навіть формулювати як потенційну історію, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч.

Це важко, бо що ж тоді говорити? Казання про щось добре завжди нудніше – чи не таке захопливе – ніж усілякі злобні диявольські штучки-ідейки. Добро на перший погляд одноманітніше від іскристості і винахідливості по-справжньому шахових комбінацій злого.

Тарас Прохасько: Здається, кемел

А ще й проблема мотивації. Пощо щось казати? Когось навчити, комусь порадити, комусь показати, який я можу бути, яким я насправді є, яким мене варто запам’ятати..? Та ні, просто хай буде історійка, яка нічого не означає.

Просто – як то є з багатоманітністю зовсім непотрібних сучасній людині видів тварин і рослин – вона має бути розказана, щоби Бог тішився, що так не тільки було, але й було так сказано. І врешті – написано.

Ніяке не збочення, не перверзія.

Жодного поганства чи відьомства…

Так хотів. У моєму дитинстві казали – хотілося, захотілося. І тоді, а тим більше тепер, така форма вважається втечею від об’єктності. Отже, від відповідальності, і є ознакою недорозвиненості, дитинності. А що, якщо власне у цьому присутня якась воля інша, ніж моя, про що ми іноді твердимо у молитві?

Може, то тінь найбільшого нашого завдання, найбільшого нашого прокляття, найбільшого нашого взагалі – бути спроможним слухати, дивитися, пам’ятати, мацати заради того, щоби почути, побачити, запам’ятати, намацати вирішальні знаки, розкидані у просторі, але адресовані дуже персонально. Аби розшифрувати, що важливе, а що марне.

У довгій шуфляді старого бюрка у Львові, куди мені не варто було заглядати, я знайшов серед сотні всіляких цікавих речей і бурштиновий довгий мундштук із срібним закінченням. Боже, та це ж цибух моєї улюбленої прабабці Олі.

Вона курила до останніх  днів. Заки не померла від раку легенів. Я нюхав. І занюхав смоли єгипетського тютюну з тридцятих років двадцятого століття. Були тоді вже вісімдесяті. Пів століття. Тоді я зробив мікрозлочин, близький до перверзії.

Запхав мундштук у кишеню. Пішов до перших стежок цитаделі. Вставив у бурштин цигарку BT. Вона нагріла старі смоли і роздула півстолітні запахи. Я не тільки тримав зубами і губами щось, що ніхто більше після прабабці не тримав у роті (сучасні аналізи ДНК могли би це підтвердити, як ми з нею змішалися у той момент), але й дихав повітрям, яке вона не до кінця видихала.

Тато колись розповідав такий анекдот.

Прийшов гуцул – і то не було чимось образливим – до ресторану у Відні. Сів до столу і попросив шклянку води і скибку хліба. Бо так хотів, більшого йому не було потрібно.

Мажордом, який попри весь свій досвід не зміг відчитати послання правильно, сказав, що у такому люксусовому ресторані не можна робити настільки мізерні замовлення. Тоді гуцул – приймаючи правила гри – витягнув з череса одну з багатьох золотих монет і оголосив: балювати, то балювати… прошу відро води і цілий хліб!

Балювати, то балювати. Нащось скажу про ще один свій випадок.

Тато вже був страшенно худий і безсилий. Я повів його у лікарняний душ. Ліпше я б такого ніколи не бачив. Хоч потім бачив ще гірше. Тато сполокався і попросив у мене цигарку. Його перед тим ніколи не обходили всілякі правила куріння у таких місцях. Ще недавно він курив навіть у палаті хірургічного відділення так, як у читинській школі – пускаючи майстерно дим стіною, ніхто навіть не відчував, нікому отже не шкодило. А тоді у лазничці зрозумів, що не може більше від двох затяжок.

Було мокро, пара, але не тому.

Попросту відчитав свій знак. Фініта. Більше, як пів сигарети, загашеної татовими пальцями, я заховав у задню кишеню штанів. Ні тато, ні я ніколи не залишали після себе сміття, решток, слідів. Потім ми довго верталися до палати. Потім ще хтось там помер, і мене попросили допомогти перенести небіжчика до моргу.

Потім я ще трохи сидів біля тата. Потім побіг додому. Потім зняв брудні штани і одягнув чисті. Через якийсь час тато помер. Ще через якийсь час знайшов у кишені брудних штанів недопалену цигарку. Ніяких перверзій. Я просто докурив то, що не зміг він зробити.

Читайте: «Усе склалося». На Прикарпатті планують відновити легендарну старшинську школу УПА «Ґреґіт»

Підсумуйте за допомогою ШІ

Текст, який ви щойно прочитали — це результат довіри наших читачів. Кожен донат допомагає «Репортеру» писати про те, чим живуть Івано-Франківськ та область.
Інвестуйте в правду!

СХОЖІ НОВИНИ

Якщо шукаєте дієвої реклами, звертайтеся на reklama@report.if.ua. Умови й деталі завжди є – тут.

Максим Карпаш, проректор Університету Короля Данила новини Івано-Франківська
Прохасько
Прохасько
ОСТАННІ НОВИНИ
photo_2026-11-20_21-46-38
У суботу, 21 листопада, на Прикарпатті діятимуть графіки погодинних вимкнень світла
загиблі_ковер
На війні загинув капітан Ігор Собецький з Івано-Франківської громади
Screenshot
На Надвірнянщині виявили незаконну рубку 441 дерева на понад 6 мільйонів гривень
пошкодженіБудинки
На Прикарпатті обстежили пошкоджені будинки та авто в трьох громадах
суд-дністер
У Франківську апеляційний суд ухвалив рішення у справі готелю «Дністер»
14183cc6c73e90d362958d5c31cc5e23
На Франківщині російська ракета влучила в будинок і не вибухнула – ДСНС
вовчинецька_схема
У Франківську на вулиці Вовчинецькій запровадили нову схему руху транспорту
повітряне командування захід
Над Прикарпаттям та шістьма західними областями знищили 61 крилату ракету та 41 БПЛА
загоряння
У Надвірній горів житловий будинок, постраждалих немає
тіло людини
У міському озері Рогатина знайшли тіло чоловіка
сбу
СБУ затримала п’ятьох паліїв авто у різних регіонах країни, серед них прикарпатець
пожежа 6
На Франківщині ліквідували пожежі спричинені російським обстрілом
Прокрутка до верху