Уже рік в Івано-Франківську діє організація «Інсайт», а точніше її регіональна філія. Її метою є об’єднання спільноти ЛГБТ+ та їхніх союзників і союзниць.
«Репортер» поспілкувався з координаторкою організації Женею Громовою про захист прав людей ЛГБТ+ спільноти та чи справді Івано-Франківськ – гомофобне місто.
– Женю, розкажіть, коли створився «Інсайт»?
Організація «Інсайт» створена у Києві ще у 2008 році, але регіональний ком’юніті-центр у Франківську відкрився рік тому, 16 серпня. Насправді, у нас є люди, які приходять від самого початку.
Залежно від заходу в нас може бути від 5 до 20 людей, може бути і більше. За цей рік нас відвідало десь 100 людей, це точно.
У чому полягає ваша діяльність?
Взагалі наша мета – щоб люди з ЛГБТ-спільноти мали безпечний простір, де вони можуть почуватися собою, комунікувати, знаходити нових друзів, самовиражатись, почуватися безпечно.
Події вони можуть пропонувати самі, часто їх проводять саме учасники спільноти. Хтось влаштовує спікінг-клаби, хтось лекції, арт-заходи. Тобто виходить, ніби спільнота сама себе бавить, можна сказати. Але основна ціль була – взагалі, цю спільноту зібрати, показати людям, що ось ви тут не одні.
То все це – лише для ЛГБТ-спільноти?
Ні, немає такого обмеження. Насправді, якщо людина є дружелюбно налаштованою, то може приходити, суворих правил немає. Звичайно, у першу чергу, мета – все ж таки дати простір ЛГБТ-спільноті, але можна приводити друзів, якщо ця людина толерантна до всіх.
А ще є можливість отримати психологічну, юридичну допомогу?
Так, можна подати заявку на офіційних сторінках. На нашій сторінці теж є форми, які можна заповнити й отримати цю допомогу. Єдине, фізично все розташоване у Києві, тож допомогу можна отримати в онлайн-режимі. Але люди звертаються.
Також у нас можна заповнити заявку на участь у квір-таборі у Львові. Це така резиденція для квір-людей, які хотіли б собі переключитися, перепочити, мати можливість пожити у Львові.
Читайте: Захистити вразливих. У Франківську втілюють проєкт, щоб зменшити випадки домагання у школах і вишах
А хто найчастіше відвідує? Чи буває таке, що люди хочуть прийти, але соромляться?
Доволі багато приходить внутрішньо переміщених людей. Є й місцеві, але більше ВПО. Може це пов’язано з тим, що місцеві вже мають якісь свої кола спілкування, спільноти, а от саме внутрішньо переміщеним може бракувати комунікації в принципі. А якщо ти ще й людина з глибшої спільноти, то можеш стикатися з якимось нерозумінням у соціумі.
Може, комусь це не потрібно: є більш інтровертні люди. Може, хтось дійсно хвилюється, тому що, на жаль, були випадки, наприклад, з наліпками у нас на будівлі. Хоч, насправді, ще ніяких серйозних нападок на членів спільноти, на щастя, не було.
Якщо ми робимо фото чи відео на події та хочемо десь викласти – завжди питаємо всіх, хто присутній на них, чи вони не проти. Тобто, є конфіденційність.
А можете розповісти про випадки сутичок з радикально налаштованими мешканцями?
Першого разу це було якраз, коли ми відкривалися. До нас приходили агресивно налаштовані молоді люди, які нам розказували, що вони проти нашого центру. Їх було доволі багато.
Були фото у медіа, як вони нас оточили, хотіли зайти, ми сказали, що їх не пустимо. Вони говорили, що наша організація ображає їхні права як вірян. Не представлялися, але потім виявилося, що це була ГО «Тризуб».
Потім було доволі довге затишшя. І починаючи з січня цього року нам почали клеїти гомофобні наліпки на вікна. Це продовжувалось доволі довго, разів сім. Я щоразу писала заяву в поліцію. Там відкрили кримінальне провадження, і воно відкрите досі. Але не можу сказати, що це кудись рухається. Шкода, що поліція реагує не надто активно, бо ті хлопці – на вигляд неповнолітні. Якби батьки один раз заплатили штраф, може, це б уже не повторилося.
А потім, десь перед Великоднем, прийшли і розписали нам стіни з балончика. Серед написів – «Патріархат», «Тут працюють содоміти». Це вже серйозніше, бо одна справа – повідліпляти наліпки, а інша – перефарбувати фасад. Це вже немалі гроші й стрес.
Також, коли був мітинг проти Цивільного кодексу, сюди приїжджала голова нашої організації Олена Шевченко. Тоді теж праворадикальні хлопці почали штовхати наших дівчат, виривати плакати. Поліція відкрила провадження, хоч теж не одразу.
Ви – з Харкова. Чи можете порівняти ставлення до ЛГБТ-спільноти там і тут?
Звичайно, Харків – це українське місто, все одно ми маємо якісь стереотипні радянські погляди, але у Франківську все ще дуже все підсилює релігійна складова.
Тому в цьому плані тут ситуація складніша, тому що ці традиційні погляди на «правильну» сім’ю, здається, посилюють нетерпимість і менш відкриті до прийняття різноманіття.
Я не кажу, що в Харкові все чудово – ні. Там проводять прайди, але туди теж приходять праві, теж є потасовки. Але не так поширено, як тут.
У нас ще, напевно, і заяви мера додають жару?
Ну так, і мер. Бо, який би він не був, але коли інформація йде «зверху», на багатьох людей, які й так вважають так само, це теж впливає: «От, мер теж так каже, як і я». Він ще й говорить це у публічному просторі, і це помножує впевненість людини, що ЛГБТ – абсолютне зло і треба бути проти цього.
Звісно, завжди є люди з критичним мисленням. Я знаю немало місцевих, які абсолютно адекватно й нормально ставляться до ЛГБТ. Але, на жаль, їх не більшість.
То Франківськ гомофобне місто чи ні?
На жаль, думаю, більше так, ніж ні. Це ми бачимо і по тих наліпках, по написах на стінах.
І, до речі, здавалося б, що саме старше покоління має мати більш консервативні погляди. Але, з іншого боку, ми бачимо цих школярів і студентів, які приходять під наш офіс – це ж молодь, яка мала б мати ширші погляди.
Чи бачите покращення за останні роки?
Ну, я тут живу вже три роки. Важко сказати. Насправді, коли я знайомлюсь з людьми, завжди кажу, що очолюю ЛГБТ-спільноту. Для мене це своєрідний фільтр – якою буде реакція. І не всі його проходять. Багато хто каже оце: «Я не гомофоб, але…». І після цього «але», зазвичай нічого хорошого.
Хоча радикального несприйняття в особистому спілкуванні я практично не зустрічала. Але у мене теж специфічна бульбашка спілкування. Взагалі, до того як я прийшла в «Інсайт», навіть не усвідомлювала, наскільки поширені гомофобні настрої.
Чи не плануєте проводити просвітницькі заходи для ширшої аудиторії?
Насправді, ні. Зараз, мені здається, непогане просвітництво на цю тему відбувається в кіно, масовій культурі. Яка більша ймовірність: що людина прийде на нашу лекцію чи в кінотеатр, де побачить, що люди з ЛГБТ-спільноти – реальні й нормальні?
Ви кажете просвітництво, але противники кажуть – пропаганда.
Так, я знаю. А суть ЛГБТ-пропаганди в чому? Я знаю багатьох людей, які мають друзів, родичів серед ЛГБТ-спільноти – вони що, теж починають від цього до неї належати?
Часто говорять про розбещення дітей. От я не розумію, яким чином жінка, яка любить жінку, має розбещувати дітей. Також отой міф, те, що ЛГБТ-парам не можна всиновлювати дитину, бо «діти будуть це бачити». Близькість між батьками відбувається за зачиненими дверима, то чому люди думають, що в ЛГБТ-пари це відбувається на очах у дітей? Я вже не говорю про те, що сексуальна орієнтація в дитини закладається від природи, а не від «пропаганди».
Знаєте, як це кажуть: «Нікого так не цікавить ЛГБТ-секс, як гетеролюдей». Тому що їм здається, що у представників ЛГБТ-спільноти все крутиться навколо сексу, а насправді це ж такі самі люди: для когось друзі, родичі, працівники й працівниці… І вони хочуть мати рівні права з усіма: одружуватись з тими, кого кохають, всиновлювати дітей, не відчувати дискримінації. А дискримінація є навіть в речах, які на перший погляд непомітні.
Читайте: Кращі дороги, дорожча комуналка. Як вступ до ЄС вплине на життя прикарпатців
Тоді наостанок – чи можливий одного дня у Франківську прайд?
А чому й ні? Чи ми його плануємо найближчим часом – ні. Звісно, якщо він і буде, то такий, як у Львові, з охороною, із загорожою, а не коли люди зможуть вільно йти містом. Це така трохи «свобода за парканом», але треба з чогось починати?
Авторка: Ольга Романська
Матеріал реалізовано за сприяння RFSL – Шведської федерації за права ЛГБТІК.
