Столи – це визначальне. Адже недаремно одне з найдавніших і загадковіших, найвитонченіших ремесел так себе називає. Чи столяр, чи тішлер. Перший погляд на будь-яку хату є питальником – який стіл… Бо стіл мусить бути навіть там, де його могло би не бути. Стіл творить додатковий мінімалізований горизонт, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч.
Чоловік – а чи людина – вирізьблюється не на підлозі. І не на ліжку, а таки при столі. То така нещасна доля пози, яку тільки увагою до площини стола змінити можна на щасливу виправу. Усі ті довгі, розкладні, круглі і круглі розкладні, низькі, високі, з тумбами шухляд і будами-сховками поміж тумбами. Всі ті столи, при яких тяжко вмістити ноги, під які ходять діти настільки, що саме цим означується певний вік. І навіть невеличкі столи, довкола яких може вміститися чисельна родина. Зрештою, нема такого стола, на якому не вдалося би припасувати домовину. Тож зі стола люди виходили у свою останню дорогу із дому.
Довший час лавки і лавиці, які є копією стола, творили відчуття колостільної спільноти. Правдоподібно доторк одне до одного на лаві визначав густину контакту. Мабуть, лавицею формувався особливий тонус хорового співу.
Великий злам стався тоді, коли з’явилися крісла. Коли крісла прийшли у кожен дім, у кожну хату, у кожне залюднене приміщення. Спочатку таборики, а тоді тонети. Революція. Кожен має своє окреме сідало. Завдання змінилося. Замість того, щоби рахувати, скільки людей втиснеться на лавці, треба розрахувати, як умістити з кожного боку столу стільки крісел, аби всі вигідно вмостилися. І вмістилися.
Читайте Тарас Прохасько: Люляй же люляй…
Саме тоді акценти перемінилися.
Вже не стіл, а крісло стало головним виявом столяра. Правду кажучи, історія дизайну вирішального двадцятого століття є історією погоні за кріслом, якого ще не було. А винайдені впродовж того століття неймовірні форми крісел міняли щоденне тілесно-візуальне життя глибше, ніж найпам’ятніші романи, фільми і картини. Підсвідомою історією останніх десяти десятиліть є ескіз новаторського крісла, притаманного побутовій естетиці мінливих десятиліть.
Просто варто пригадати, де і коли які крісла домінували, щоби повернути собі відчуття втраченого чи набутого часу. Від стільців, які перейшли у спадок, до тих, які видавалися втіленням щораз новіших часів. Чи пам’ятаєте прямокутні крісла, якими комплектувалися шкільні парти нового зразка під кінець сімдесятих? Чи можете себе уявити на високих дзиґликах з часів барної революції дев’яностих?
Якось у Коломиї… Якось у Коломиї на самому початку тисячоліття взялися за реновацію старого кіна. Дві сотки старих тонетів, які там стояли стільки років, вирішили замінити на шиковні ряди сиджень, якими тепер переповнені усі кінозали і кінопалаци, кінотеатри теж. Пронумеровані ззаду крісла, на яких свого часу сидів малий Кавалерович, отець польського кіна, коли приїжджав на таке чудо з любим татом з їхнього Гвіздця, опинилися на такій вишуканій купі, немов гора із скелетів убієнних бізонів.
Так гарно то виглядало.
Крісло на кріслі, скелет до скелета. Гнутий бук. Три мені віддали. Ми їх вивезли на подібному на тонет мерседесі. Не знаю, що сталося з рештою стада. Не здивуюся, якщо спалили. Ідея тих крісел вже не цілком пасує до актуального кріслового дизайну. (Який, як вважають деякі спеціалісти, і визначає по-справжньому розвиток цивілізації.)
