Франківська майстерня шовкотрафаретного друку Bukvica оголосила про спільний проєкт з родиною Яреми та Наталі Стециків та обласною лікарнею: «Антидепресанти від Юрка». Майстерня виготовить на замовлення серію яскравих футболок в пам’ять про митця і захисника Юрка Стецика, який загинув у бою поблизу Гуляйполя 28 грудня 2022 року. За гроші, отримані з продажу футболок, пошиють набори адаптивного одягу для поранених бійців.
Засновниця майстерні Bukvica Наталя Найда розповіла Репортеру про ініціативу «Антидепресанти від Юрка», допомогу пораненим бійцям та важливість соціальної відповідальності бізнесу.
Передісторія:
Юрко Стецик з початком повномасштабного вторгнення вступив до лав Івано-Франківської тероборони. Мав позивний “Пікассо”. Молодший сержант 102 бригади ТРО Юрко Стецик загинув у бою поблизу Дорожнянки 28 грудня 2022 року.
Мотив серії футболок «Антидепресанти від Юрка» – фраза “Люди вилазять із густішого“, щедро наведена ручкою в одному із його студентських блокнотів. Серія футболок має три дизайни, три варіанти розмірів і чотири варіанти кольорів. Вартість однієї футболки – 1000 грн.
З купівлі кожної футболки в пам‘ять про Юрка Стецика пошиють один комплект одягу для військових. Замовити футболку можна, зробивши передзамовлення в онлайн-анкеті за посиланням.
Наталю, чому ви зі Стециками вирішили збирати гроші саме на адаптивний одяг?
Ще десь на третій місяць повномасштабного вторгнення я чула, що є така проблема. До прифронтових госпіталів поранених хлопців і дівчат привозять без одягу взагалі. Його просто зрізають і викидають. Звісно, їх треба у щось перевдягнути. А ще є опіки чи інші травми, коли звичайний одяг не підійде.
Ще тоді я бачила збори на тканину, люди шукали по секондах одяг, перешивали. Я постійно себе зупиняла: ти займаєшся тим і тим, не починай ще й з цим.
До теми: «Кожен атовець був готовий». Як живе у війну «Бандерівський схрон»
Тим і тим – це ти про спальники для військових, які шиє твій бренд жіночого одягу Framiore?
Так. Лінійка Framiore робить спальники. Процес уже налагоджений. Для нас це соціальний проєкт. Ми їх не продаємо. Гроші на матеріали, зарплати, податки, оренду шукаємо в різних фондів, друзів. Ми відшивали спальники, а вони нам давали список, куди їх відправити.
Була й друга складова – якісь гроші генерували зі свого прибутку, запускали різні комерційні проєкти, гроші з яких відкладали, аби шити спальники. З часом з’явилось багато особистих запитів від хлопців.
У нас були ще кілька проєктів, де ми щось розробляли. Тому я постійно себе зупиняла, аби ще не збирати гроші й на адаптивний одяг. Але постійно бачила цю потребу, коли приходила в госпіталь до хлопців. Є хлопці з інших міст, до яких просто нема кому прийти, нема кому їх вивести надвір. Навіть якщо є одяг від волонтерів, то він може бути з тканинки в полуничку, рибки. Я зараз абсолютно не хочу знецінити титанічну волонтерську роботу, але ти по лікарні в таких штанах ще походиш, а от на вулицю не дуже вийдеш.
А з чого все почалося?
Юра працював у нас в майстерні Bukvica до 24 лютого. Коли він пішов на війну, ми постійно з ним були на зв’язку. Всі мої дівчата (працівниці майстерні Bukvica – ред.) кілька днів не могли працювати після 28 грудня…
І потім Наталка Стецик показує цей напис: “Люди вилазять із густішого” в одному з його блокнотів. Я кажу, слухай, давай зробимо такі футболки. Ярема захотів інвестувати в 40 футболок для рідних, для друзів. Зробили перші семпли. Вони такі прикольні вийшли. Щось роздали, щось продали.
Ярема Стецик запропонував створити фонд на щось таке, на що ніхто не збирає.
Читайте також: «Не хотів знімати берці тата». Як у Карпатах реабілітовують дітей загиблих бійців
І я згадую, що мене вже давно мучить ця ідея адаптивного одягу. А мучить, знаєш чого? Бо це – трикотаж, це для нас легко. Зі спальниками я мушу завантажити лінійку на певні процеси й залучати багато людей. А з трикотажем можу, наприклад, двох людей посадити, вони будуть відшивати та переключатись між процесами.
І я сказала, давай збирати на адаптивний одяг. Так воно якось закрутилося. Ми вирішили, що зробимо черговий соціальний проєкт, який покриває матеріали та роботу. А весь дохід піде на адаптивний одяг.
Зібрали передзамовлення та зараз закуповуємо матеріал. Це все таке кольорове, різнобійне. Це все відшити, віддрукувати – непросто. Ці кольорові футболки – це такий меморіал про Юрка. Коли я буду бачити у Франківську людей в цих футболках, я буду кайфувати від цього. Думаю, Ярема з Наталкою теж.
Воно таке – кайфове, як і Юрко, як і Стецики, як життя в цій країні. Також хочу, аби на вивороті адаптивного одягу був текст про те, звідки взялася ідея, про цей напис, про Юру.
Ще додаєте цим собі роботу?
Додаємо, звісно. Зараз, крім фізичного поранення, крім цього нескінченого болю у військових, які проходять реабілітацію або лікування, є ще одна складність. Я не психотерапевт, але бачу, що їм складно знову почати мріяти, складно почати хотіти чогось. Якщо є маленькі діти чи наречена, яка чекає, то в них є якийсь стимул вилазити з цього, з густішого. А є такі, в кого цього стимулу немає. Його треба шукати.
І ми думали з Яремою, з Наталкою, що ми точно не маємо на меті врятувати світ, але, може, ми цими рухами допоможемо хоча б одному, двом людям відчути, що комусь не байдуже. Важливо, аби суспільство скоротило зараз цей розрив між тими, хто був, є на війні, та тими, хто там не був.
До теми:
Як будете забезпечувати поранених адаптивним одягом?
Ми купимо великий рулон тканини, який стоятиме в майстерні, і будемо відшивати на запит. Зараз якраз налагоджуємо співпрацю з лікарнями, старшими медсестрами – щоб не робити склад, а шити під індивідуальні розміри та потреби. Бо має значення: права чи ліва рука або нога. Є різні поранення, різні протези чи металеві конструкції. Ми що, дурно у Framiore будували впродовж п’яти років ощадливе виробництво, розробляли концепцію пошиву під замовлення? Це в наших цінностях, місіях, візіях. Та й по-іншому не дуже й виходить.
Спочатку думали, що з купівлі однієї футболки буде комплект адаптивного одягу для одного військового. Потім виявили, що їм потрібно мати дві футболки та дві пари шортів чи шорти та штани. А це вже – чотири одиниці одягу для одного. Але ми запустили ще збір на “монобанку”, і люди просто почали кидати гроші.
Лікарні йдуть назустріч?
Лікарні дуже раді. Вони навіть готові робити запити за розмірами. В лікарнях є різні відділи, різні потреби. Я граюся з тим, яку форму зробити, аби формувати ці запити.
Усі, з ким ми говорили, кажуть: це так добре! Ми робимо цей адаптивний одяг фірмовим, класно пошитим, їхнього, цього зеленого кольору. Ми питалися: може, не зелений, може, не олива? А вони навпаки кажуть, круто, що олива, бо всі одразу бачать, що це – військовий.
Хлопці вже дуже чекають на цей одяг. Кажуть: прикольно, бо в ньому в магазин можна піти, на лавочці посидіти, і вже не встидно.
Скільки вдалося зібрати за перший тиждень передзамовлення “Антидепресантів від Юрка”?
Здається, 110 тисяч. У нас всі, знаєш, питають, що далі буде з цим проєктом. Ну, продамо ми, умовно, 100 футболок, може 150. Далі що? Далі це можуть бути футболки не тільки про Юрка. Це можуть бути різні принти, бо ж футболки люди завжди купують. І набагато приємніше купити, наприклад, футболку за 1000 гривень, знаючи, що ти задонатив на одяг для когось.
До нас приходили на Bukvica хлопці з обласної лікарні. Вони вже ходять на милицях. Ми думали з ними ще про такий проєкт. Наприклад, вони можуть малювати якісь малюнки, перекидати нам на оцифрування. А потім можна зробити для них воркшоп, де вони пройдуть весь процес створення принта. Ми думали робити з ними футболки, коли захисник один принт для себе наносить, а другу футболку залишає нам, і ми її теж продаємо. Так він допоможе якомусь своєму побратиму. І їм дуже, до речі, сподобалась така ідея.
Мені хочеться мати якісь кошти, фонд на майстер-класи, виїзди, кіноперегляди для хлопців. Щоб, наприклад, приїжджати в лікарню з попкорном і проектором раз на тиждень до них в реабілітаційний центр, аби якось трошечки витягувати себе та пробувати витягувати їх.
Така проблема з одягом для поранених, вона ж не лише у Франківську. Є шанс якось масштабувати вашу роботу?
Таких ініціатив є трохи. Але бачу час від часу, особливо у прифронтових містах, з цим катастрофа. Ми не хочемо брати на себе те, чого просто не потягнемо – ні фінансово, ні організаційно. Бо якщо ми говоримо про кількість, яка потрібна, то вона потрібна навіть не сотнями, а тисячами. Я можу сказати, що навіть у Франківську треба дуже багато.
Чи надалі це буде пошиття футболок, чи, можливо, якась реабілітація, чи реабілітація паралельно з цими футболками… Наш проєкт дуже живий і органічний, я точно не хочу прописувати якихось суперпланів. Ми точно виконаємо зобов’язання перед всіма людьми, які замовили Юркові футболки. Ми відшиємо адаптивний одяг, будемо працювати з лікарнями. Будемо щось знову придумувати, аби генерувати кошти. Звалу немає. Ми вже взяли на себе відповідальність за ті лікарні. Ми ж не скажемо їм через два місяці, що вибачте, ми змучилися і не знаємо, звідки взяти гроші?
Якщо, наприклад, це не буде, наприклад, продаж футболок Юрасика, то нам доведеться віддавати кошти зі свого прибутку, з продажу суконь Framiore. Але ми точно не з’їдемо з цієї історії, бо ми вже це почали.
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.