Юрій Андрухович: Питання питань

Російський ліберал закінчується там, де починається українське питання.

Це ми знаємо. І враховуючи це, роззираємося надовкіл, пише Юрій Андрухович у своїй колонці на порталі Збруч.

Іспанський ліберал закінчується там, де починається каталонське питання.

Англійський ліберал закінчується там, де починається шотландське питання.

Французький ліберал закінчується там, де починається корсиканське питання.

Грецький ліберал закінчується там, де починається македонське питання.

Данський ліберал закінчується там, де починаються ґренландське і фарерське питання.

Фінський, шведський та норвезький ліберали закінчуються там, де починається лапландське питання.

Чеський ліберал закінчується там, де починається моравське питання.

Польський ліберал закінчується там, де починається сілезьке питання.

Угорський ліберал закінчується там, де починається закарпатське питання.

Сербський ліберал закінчується там, де починається не тільки косовське, але і югославське питання.

І так далі, й так на всіх континентах.

Китайський ліберал закінчується там, де починаються тибетське, уйгурське, тайванське і гонконзьке питання.

Турецький ліберал закінчується там, де починається курдське питання.

Іракський ліберал закінчується там, де починається курдське питання.

Іранський ліберал закінчується там, де починається курдське питання.

Сирійський ліберал закінчується там, де починається курдське питання.

Надто багато лібералів закінчуються там, де починається курдське питання.

Але це ще не все.

Ефіопський ліберал закінчується там, де починається еритрейське питання.

Індонезійський ліберал закінчується там, де починаються тиморське і папуаське питання.

Індійський ліберал закінчується там, де починаються сикхське, кашмірське, ассамське й багато інших питань.

Канадський ліберал закінчується там, де починається квебецьке питання.

Американський ліберал закінчується там, де починається техаське питання.

Мексиканський ліберал закінчується там, де починається сапатистське питання.

Арґентинський ліберал закінчується там, де починається арауканське питання.

Сомалійський ліберал закінчується там, де починається кожне питання.

Можна ще наважитися й пожартувати: «Український ліберал закінчується там, де починається галицьке питання». Але то радше для внутрішнього вжитку.

Читайте також: Юрій Андрухович: Заберіть його звідти

Всі ліберали світу десь і на чомусь закінчуються. Цей світ усе ще складається з національного гноблення та національно-культурного приниження й, відповідно, – боротьби за незалежність, тобто т. зв. сепаратизму. Тобто цей світ усе ще складається з міжнаціональних конфліктів, у горнилі яких перевірені й переконані, здавалося б, ліберали вмить перетворюються на затятих ура-патріотів і великодержавних шовіністів.

Але ніде на цьому світі ви не знайдете ліберала, який би закінчувався там, де починається білоруське питання. Воно, як здається, в сучасному світі найменш конфліктне – тобто навряд чи взагалі існує. По-справжньому ж існує лиш те, що здатне конфліктувати. Конфлікт є проявом існування, означенням себе в існуванні.

А Білорусь неконфліктна. До цілковитої непомітності неконфліктна. До тієї міри, що ми й не зауважуємо, як уже цієї неділі, 8 грудня, її незмінний чвертьвіковий (25 років у кріслі!) президент Лукашенка, «останній диктатор Європи» і впевнений фаворит загальноукраїнських опитувань у номінації «найпопулярніший серед вас іноземний лідер», зливатиме в Москві рештки білоруської незалежності до «спільного» Мордора, що офіційно називається «Союзное государство» або – для замилювання очей – «Саюзная дзяржава».

Читайте також: Юрій Андрухович: Приєднання до приниження. На річницю

Ми й не зауважуємо, що дату 8 грудня «високі сторони» вибрали цілком не випадково. Бо це ювілей: саме 8 грудня року 1999-го їхня «Саюзная дзяржава» начебто й почала свій відлік – з підписання в Москві Договору про створення «Союзного государства». Тож і недільне дійство, за задумом його кремлівських режисерів, повинно набути особливої ювілейної символічності та, як вони ще зі сталінських часів люблять це називати, «всевітньо-історичного значення»: два десятиріччя непростого, але правильного і переможного шляху до остаточного єднання та «найглибшої інтеґрації».

І нічого, що Лукашенка, підписуючи ту 20-річної давнини бумагу, вже й тоді був Лукашенкою, а замість Путіна в росіян був Єльцин. Зрештою, за якісь лише три тижні по тому Єльцин раптово попрощається з телеекранів, а бацька почне різко втрачати сексуальний потяг до новоствореної дзяржави. Та виплутатися з цієї історії в нього вже не вийде, чого свідками всі ми остаточно станемо найближчої неділі. Російське прислів’я навчає: «Коготок увяз – всей птичке конец». А його український відповідник ще пряміший: «Як пішло вже на лихо, то дійде до погибелі».

8 грудня в Москві «сторони» підпишуть 31 (!) документ. Спільний парламент і уряд. Спільні «армія, мова, віра» (російські), валюта (російська), силовики (російські). Спільний кордон – зокрема і з Україною – так, ніби дотепер нам того кордону з Мордором було замало. Спільні прапор, герб і гімн (радянські?) стануть останніми, вже суто символічними цвяхами у… Про труну не хочеться.

Читайте також: Юрій Андрухович: Кіна не буде?

Сумна і, дуже сподіваюся, повчальна для українців, ця історія прикметна ще й тим, що окрилений капітуляцією Білорусі та остаточним закриттям білоруського питання, єдиний очільник та бенефіціяр «Союзного государства» вже наступного дня в Парижі неминуче схилятиме до ще однієї капітуляції представника ще однієї «братньої республіки».

Тієї, де більшість населення вже давно визначилася з «найпопулярнішим іноземним лідером».