Аби сформувалася ця вулиця, знадобилось понад 200 років. Її початкова частина вибігала з південного боку площі Ринок і позначалась на мапах XVIII століття. Правда, тоді вона була тупиковою, бо впиралась у житловий квартал в районі сучасної вулиці Лесі Українки.
Фото: Микола Волков
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Коли розібрали фортечні мури та осушили рови, середмістя з’єдналось із передмістями. Однією з ниточок, що сполучала центр з Тисменицьким передмістям стала ота невеличка вуличка, що починалась від Ринку й тяглась до самої Тисменицької дороги (Незалежності). Довший час вона була безіменною. Лиш у вересні 1875-го, коли у Станиславові відбувалася Перша крайова рільничо-промислова виставка, вулицю нарекли на честь Маврикія Ґославського. То був польський поет, учасник антиросійського повстання 1830 року. Пізніше він переховувався в Галичині, але був заарештований і помер у станиславівській тюрмі у 1834 році. На старому цвинтарі є його могила.
У радянські часи вулиця носила ім’я Щорса – червоного героя громадянської війни. Від 1991-го – вулиця Дмитра Вітовського. Серед його заслуг організація Листопадового чину у Львові та створення Української Галицької Армії – збройних сил ЗУНР.
Але повернемось до 1914 року. Саме тоді станиславівський видавець Шраєр випустив поштівку із видом вулиці Ґославського. Майже половину її площі займає триповерхова кам’яниця, споруджена у стилі провінційного класицизму.
У травні 1897 року Іцхак Майєр Горовіц заявив у магістраті про початок будови кам’яниці. Наступного року будинок вже прикрашав вулицю, а на його першому поверсі відкрилася крамниця м’ясних виробів Шидловського. Другий та третій поверхи призначалися під квартири, одну з яких винаймав відомий у місті лікар Адам Бачинський.
Тут варто додати, що цей Горовіц походив із досить впливової родини станиславівських рабинів. Понад 100 років клан Горовіців міцно тримав цю посаду і накопичив величезні багатства. Їх поважали і боялись. Казали, що рабин Мешулем, який жив у середині ХІХ століття, володів даром прокляття, міг наказати людині зійти з розуму, а то й померти.
Дивно, але сьогодні кам’яниця Горовіца має адресу Грушевського, 1. Річ у тому, що невдовзі нащадки Іцхака звели поруч ще один будинок, на аттику якого можна розібрати напис: 1910, 31 Мaj. Ця споруда належала до сучасної Грушевського, 1, а стара кам’яниця числилась як Ґославського, 9. У радянські часи обидва будинки об’єднали під однією адресою.
Доля Горовіців склалася трагічно. Спочатку совіти націоналізували всю їхню нерухомість – 24 квартири, які приносили непогані гроші. А потім прийшли німці. У понеділок, 4 серпня 1941 року шеф Станиславівського гестапо Ганс Крігер провів операцію по винищенню єврейської інтелігенції, яка мала кодову назву «Синій понеділок».
Очільникам єврейської общини наказали прибути на 12.00 до приміщення служби безпеки (теперішній будинок УМВС / СБУ на Сахарова). Серед «запрошених» були й рабини. Про те, як їх зустріли, розповідає документ обласного архіву.
«Служителів культу бандити катували нечуваними засобами: вони їх у вбиральнях втиснули лицем в пісуар, а зверху накрили пальтом. Біля них стояли вартові, які при найменшій спробі підвести голову, щоб подихати свіжим повітрям, били їх прикладами. Внаслідок таких катувань трьох рабинів замучили у вбиральнях, а 70-літнього рабина Горовіца і доктора Заславську, після зазначених катувань, роздягли голими і примусили під звуки патефону танцювати «вальс смерті», а потім Крігер, не виходячи зі столу, на якому було багато награбованої їжі та радянського шампанського, розстріляв їх…».
Будинок Горовіців зберігся досить непогано. Як і раніше, перший поверх зайнятий офісами та крамничками, а вище мешкають люди. З архітектурного декору зникли кам’яні балюстради* на даху. А ще перекрили наріжний вхід до кам’яниці, встановивши там банкомат.
* Невисока огорожа із перилами та рядом фігурних стовпчиків
