Вулиця Словацького

Виявляється, Шуберт був у Станиславові. При чому не просто був, а навіть мешкав у нашому місті. Правда, не композитор Франц Шуберт, а його однофамілець Адольф. Саме його кам’яницю ми бачимо на поштівці, яку випустив краківський видавець Ян Кляйн у 1910 році.

Фото: Микола Волков

Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

А 11 років до того міська рада Станиславова вирішила назвати одну з новозаснованих вулиць міста на честь польського поета Юліуша Словацького (1809-1849). У компанії з Адамом Міцкевичем і Зігмундом Красінським він належить до знаменитої трійці польських поетів-пророків.

За тодішніми мірками вулиця була далеко від центру й відігравала роль так званого «спального району» для заможних мешканців. Досить швидко уздовж неї виник­ли вілли – шикарні й не дуже, що здебільшого належали полякам та українцям. Євреї закріпилися на початку вулиці.

Близько 1905 року на розі Словацького (Тарнавського) і Заболотівської (Василіянок) містянин Адольф Шуберт спорудив імпозантну кам’яницю. Її головною ознакою була висока двоярусна вежа, вкрита черепицею. Архітектори зазначають, що споруда є «рідкісним зразком будівель садибного типу кінця ХІХ – початку ХХ століття, в оздобленні фасадів яких вдало застосовано дерево».

Але цей «рідкісний зразок» у руках Шуберта не затримався. Від 1909 року будинком володіє Анзельм Гальперн, а у 1911-му вже новий хазяїн – Леон Наґельберґ. Останньому вдалося вибити державну субвенцію у 6000 корон на ремонт кам’яниці після руйнувань Першої світової.

У правій частині поштівки бачимо вільне місце. Втім, порожніло воно не довго. Через кілька років виноторговець Давид Рубін спорудив тут одноповерхову садибу, що завершувалась масивною наріжною надбудовою із високим шпилем (Тарнавського, 2). Напевно, торгівля алкоголем приносила непоганий прибуток, оскільки десь у 1910-1913 роках він збудував ще одну кам’яницю (Тарнавського, 4). Новий дім мав два поверхи і незвичні прикраси – над лівою брамою викладена рельєфна монограма власника «DR», а по фасадній стіні вертикально повзли дві змії з розкритими пащами. Краєзнавці схильні вважати, що вони символізують пильність і муд­рість (хоча версія про злих тещу й дружину Давида Рубіна теж має право на існування). У першій кам’яниці містився магазин і склад алкоголю, а у «змії­ному» будинку мешкав сам виноторговець. Із дружиною і, напевно, тещею. Зруйнували цю сімейну ідилію совіти, які у 1940 році націоналізували всю нерухомість.

Із будинком на Тарнавського, 4 пов’язана одна таємниця. В історичних документах кам’яниця фігурує від початку 1910-х років. Втім, при обговоренні легенди про «Будинок з рептиліями» на сайті «Репортера» цікавий коментар залишила тамтешня мешканка. Вона написала, що в її квартирі збереглися міжкімнатні двері із датою «1893». Але проти старих поштівок не попреш. Існує ще одна поштівка, яка пройшла пошту в 1911 році. На ній ця кам’яниця ще відсутня. А звідки ж тоді двері? Можливо, економний Рубін обладнав свою оселю вживаною столяркою?..

Тепер аналізуємо сучасне фото. Устигнувши поносити ім’я пролетарського поета Маяковського, у 1993 році вулиця була названа на честь генерала УГА Мирона Тарнавського. Кам’яниця Шуберта вцілила, навіть зберегла оригінальний дах. Хіба що з нього зникла кована решітка. Сьогодні у будинку розміщуються нотаріальна контора та кафе-ресторан «Червона рута». Власники розширили споруду, втім, віддамо їм належне, дотрималися старовинного стилю. Вони навіть спорудили ще одну вежу, яка проглядається на задньому плані.

А ось рубіновським будинкам в естетичному плані пощастило значно менше. Фасади обох кам’яниць обліплені кричущою зовнішньою рекламою, а старовинні дерев’яні двері замінив склопластик. І добре б, якби коричневий. Але він білий, найдешевший!

До плодів технічного прогресу можна віднести численні елект­ричні дроти над вулицею – поруч проходить тролейбусна лінія. Хоча за Австрії теж знали елект­рику і дерев’яний електричний стовп на поштівці яскраве тому підтвердження. Цікаво, що точно на тому самому місці нині стоїть його бетонний нащадок, ще й зі світлофором. Воно й не дивно, адже автомобільний рух на перехресті досить жвавий. Не те, що сто років тому.