Цього веселого та доброго бороданя знають чи не всі. Без його химерних казок не відбувається жоден фестиваль. Можна сміливо сказати, що Сашко Лірник повернув українську казку до життя, адже захоплює нею не лише дітей, але й дорослих. Нещодавно і до Івано-Франківська, на відкриття нового арт-кафе «Мармуляда», завітав найвідоміший український казкар – Сашко Лірник, тобто Олександр Власюк.
– Олександре, як давно ви стали казкарем? Чи пам’ятаєте свою першу казку?
– У Львові, 4 грудня, у молодіжному театрі відбудеться виступ з нагоди 25-річчя моєї творчості як казкаря. А першу казку я написав у чотири роки – це був вірш про оленя та стрілу, яка не могла в нього влучити. Коли приходили різні перевірки до дитсадка, мене показували як щось неймовірне, а я тішився, бо не треба було в обід спати. Але це заслуга не дитячих садків, а моєї сім’ї.
– Скільки казок у вас вже налічується?
– А це як рахувати. На дисках вийшло 20 казок (4 диски), 12 опубліковано в журналі «Соняшник», на телебаченні розказано 530 у телепередачі «Казки Лірника Сашка», близько 200 на ICTV, одну казку видано в Римі (Італія) у серії «Золоті казки світу» – це казка «Про чорного козака», безліч казок розказував на фестивалях та й взагалі кожну казку щоразу розповідаю по-іншому.
– Чи знайомі з іншими казкарями?
– В поняття «казкар» – вкладаю дещо інше, ніж це прийнято. Казкар має бути артистом і письменником, тобто повинен вміти не лише написати казку, але й розповісти її. Наразі знаю двох людей, які підходять під це поняття. Це один чоловік з Бойківщини, який збирає та розповідає легенди, а другий – хлопчина з Дніпропетровська, що пише дещо специфічні казки і намагається їх розказувати. Мені б дуже хотілося створити школу казкарства, аби передати мою справу в надійні руки і бажано – не в одні. Поки що одна моя учениця казкарює в Америці.
– Коли на широких екранах з’явиться фільм «Чорний козак», який знімають за сюжетом однієї з ваших казок?
– Сподіваємося, що до Нового року. Залишилося відзняти два епізоди та все змонтувати. Знімати досить важко, адже «Чорний козак» – фільм-толока. Так ми хочемо довести, що в Україні можна зняти фільм самотужки. Цим він і відрізняється – усі допомагають чим можуть. Переважно, у фільмі грають непрофесійні актори. Є лише одна професійна акторка, що виконує роль Ганноч-ки, і то вона втрапила на зйомки випадково – підійшла за типажем. Насправді, вважаю, що непрофесійні актори є кращими – вони не грають, а живуть у фільмі.
– За вашими казками зараз знімають серію пластилінових мультфільмів «Моя країна – Україна»? Про що вони?
– Це мої оповіді та легенди про різні міста України. Наприклад, Кривий Ріг, Шешори. Я навіть сьогодні привіз частину мультиків, тільки про це анічичирк.
– Ви були учасником гурту «Вій». Як зараз з музикою?
– Я не тільки з «Вієм» грав, а й з «Кому вниз», «Гайдамаки» та «Чур». Зараз видаю диск-двійник з музикою до моїх казок, яку граю сам чи з друзями.
– Олександре, ви пишете казки і для дітей, і для дорослих. Як це?
– Знаєте, я зробив велике відкриття. Це секрет, який не можна нікому говорити, але тільки сьогодні і тільки для вас розповім – різниці між дорослими і дітьми немає! Особливо після третьої розказаної казки. Кожен чує там те, що потрібно саме йому.
– А вам казки допомагають у житті?
– Так. Вони змінюють мене. Раніше – я був інженером. А зараз – я казкар і дуже з того радий.
– А матеріально?
– Скажу чесно – так.
– Ваші казки на різну тематику, а чи зачіпаєте у них проблемні питання з життя народу та політику?
– Звичайно, що так, адже казка – це вплив на підсвідомість. Я розповідаю саме для того, щоб діти та дорослі щось зрозуміли.
– Звідки черпаєте образи та сюжети?
– З батькових оповідок, випадково – з життя, часто – довго видумую, а деякі самі мене знаходять.
– А зараз вам хтось розповідає казки?
– Насправді зараз я всім розказую.
– Улюблена казка дитинства?
– Про «Котигорошка» та «Яйце-Райце».
– А як казка може вплинути на людину?
– Вона може змінити усе життя. Людина може побачити те, чого не помічала раніше, а для дитини це беззаперечний досвід.
