II. ГІПОКРАТЕС, – продовження серії “Історія філософії по-гуцульськи” від о. Юзефа Тішнера на Zbruc. вроки
“Шо вам повім, то вам повім,
Але повім вам, шо Гіпократес
по правді низиваєси Василько Галиця
з Білих Ослав. А то був дохтор,
шо хороби лікував. Перьший дохтор на Гуцулії”. вроки
* * * * *
А було так. Людиска си лікувили, єк могли. Вірили, шо хороба приходит вид злих духів. Може тако прийти, єк хто пусти вроки. Чаривниця приглєне си злим воком на тебе, і вже чюєш: в голові си мутит и кєгне риґати. Тогди тра три рази глипнунти на земню і небо, на земню і небо, на земню і небо, тай чари зникнут. Хлопи з Бистреця до ниньки в’єжут коням червоні китиці, аби злі вроки прикєгати і коні не дістали запаленнє копит. Допіру Василько Галиця перьший взєв хоробу на розум. З хоробов можна сказати так, єк би хто фалшував у музици. Ти кєгнеш приму а другий секунду. Кєгне зле. Ціле граннє на ніц. Так само з басами. Прим – най буде – добрий, секунд добрий, а басист скрипит. Гет зле. Хороба то розстроєна натура. Такий скрегіт, єк мурахи йдут по шкирі. А дохтор, шо лічит, то настроювач натури. Вхопит кілок вид струни, ту попустит, там підкєгне, постукав, послухав і… вже грає! Так само зроби з чоловіком. Артиста! Тилько шо від людий.
Читайте: Історія філософії по-гуцульськи: про Штефку Біду і теорему Талеса
Рід Галиців був двоєкий. Єдна гилля роду воювала. Єк си война точила, то Галиці вже на ний були. Галиці кожду битву мали виграну лиш витак цісарі войну програвали. А друга гилля роду – то були музики. Ці єк не грали, то строїли, а єк мали вже настроєне, но то грали. Малий Василько Галиця вив’єзавси з тої суперечности. Єк одні си б’ют а другі йграют, то дітваку ніц си ни лишєє, єк лиш лікувати. А бо лікував так, єкби слабого до гуцулскої музики мав привчити. Шоби и в ним всьо грало.
Читайте: Опришки. П’ять фактів про гуцульський рекет
Йой, Господи, вин і зуби кєгав, єк тра було. Навіть из знечуленнєм. Мав такий маленький стив з дирков, а пид ним пид диров шило було, а пид шпіцом шила лапка. Єк хтос сідав на столику, то Галиця кліщі прикладав д’ зубови, тако притискав ногов лапку, шило си впивало вище литки, і єк тє ни дзюґне, то гет забув-єс про зуба і … фурт, вже по нім. Йкос раз вирвов Галиця слабого зуба бабі з Делєтина, то в’на повіла: «Знала’м, шо мают корінє, але шоби таке доуге?» Василько Галиця з Білих Ослав вигадав присягу, шо ї називают «клєтвою Гіпократеса». Та єк в’на си може так називати, єк гет нієкого Гіпократеса ни було, але був в Білих Ославах Василько Галиця, шо витак перебравси до Ворохти і там, єк робивси полонинський вітер і людий бралося йкес таке розстроєннє, шо ніц, лиш си вішєли, то він їх відживлєв, добрим вітром надував та й так повертав їм духа. Та бо ни всім повертав, ба лиш тотим, шо шє ни вистили. Гей га, тому шо вистив, навіть музика ни поможе.
Переклад Олеся Герасима
