Як у франківському Меморіальному сквері рятували надгробки (ФОТО)

За готелем «Надія» є Меморіальний сквер – колишній християнський цвинтар, закладений у 1782 році. Він вважався музеєм під відкритим небом, адже багато надмогильних пам’ятників були справжніми шедеврами.

Втім, це не зупинило радянських чиновників, які постановили знищити кладовище. У 1981 році сюди заїхали бульдозери. надгробки

Конспіраційний переїзд

Із тисяч поховань вцілили лише 11 надгробків відомих людей, які партійні діячі «милостиво» дозволили залишити. Але є ще кілька пам’ятників, яким вдалося уникнути знищення. У кожного з них цікава історія.

По центру цвинтаря нині стоїть родинний склеп адвоката Левка Бачинського (1872-1930). Це був громадський діяч, політик, віце-президент Національної Ради ЗУНР, депутат австрійського парламенту та польського сейму. У радянських істориків він мав тавро «українського буржуазного націоналіста», і його могила була приречена на знищення. То ж яким дивом вона збереглась?

Читайте: На Прикарпатті за 12 тис євро відновлять військові цвинтарі Великої війни

Чутки про ліквідацію кладовища поширювались ще задовго до його знесення. У 1975 році міськвиконком почав перенесення могил партійних діячів на новий цвинтар у Чукалівці. А у Франківську тоді мешкав колишній вояк УПА Василь Гривінський, який зрозумів, що старий некрополь приречений, і вирішив врятувати могилу Бачинського (№ 1).

У серпні 1978-го він на свій страх і ризик найняв кран і вантажівку та за допомогою сина Романа таємно перевіз склеп на Чукалівку. Збирання надгробка зайняло кілька днів. Побоюючись, аби труну не пограбували, Гривінський тимчасово закопав її поруч, а коли все було готово – перемістив рештки у склеп і замурував віко так, щоб не було видно напису.

Цей «переїзд» не пройшов непоміченим з боку завідувача й головного інженера цвинтаря. Але вони не здали патріота КДБ, хоча чекісти потім шукали рештки Бачинського.

У 1996 році надгробок повернули на місце.

Маленький подвиг художника Канюса

Ви колись були у музеї історії давнього Галича? Якщо ні, то раджу поїхати. Перед головним корпусом, в якому раніше розташовувались палати греко-католицьких митрополитів, по обидва боки старезної липи, стоять дві статуї. Одна зображає Мадонну з дитятком, інша – ангела-охоронця з маленькою дівчинкою. Але обличчя у скульптур якісь невеселі – від них так і віє цвинтарним спокоєм. І це не дивно, адже вони привезені сюди зі станиславівського цвинтаря!

Коли руйнували кладовище, художник Микола Канюс власним коштом перевіз до Крилоського музею три скульптури. Дві з них спочатку стояли біля каплиці святого Василя, і саме їх ми бачимо на фото, яке у 1980-х зробив Любомир Стасів (№ 2). «Мадонну» виготовили майстри Юліан Марковський та Мар’ян Антоняк, а «Ангела» вирізьбив Ян Бембнович.

Читайте: З чого починалося місто. Літопис Станиславова – 1941 рік

Ще дві роботи Канюс передав до Художнього музею (тепер – Музей мистецтв Прикарпаття). Головний зберігач фондів Володимир Доскалюк каже, що ці скульптури забрали з цвинтаря у 1983 році, коли його руйнування вже завершувалося. В експозиції, ліворуч від входу, стоїть рельєфний фрагмент надгробка невідомого автора з уклінним ангелом, що тримає в руках чашу з полум’ям (№ 3). На таблиці зазначено приблизну дату створення – початок ХІХ століття. Якщо це так, то маємо справу із найдавнішим надгробком станиславівського цвинтаря.

Другий пам’ятник розміщується у вестибюлі (№ 4). Ось його мистецтвознавчий опис: «Зображено Христа-дитину у віці 3-4 років, який, схиливши голову на праву руку, сидить, спершись на скелястий виступ. Обличчя обрамлено м’яко модельованими пасмами хвилястого волосся. Опущеною на коліно лівою рукою підтримує терновий вінець з переплетених галузок. На ньому довгий хітон з округлим шийним вирізом і глибокими складками». На камені напис: «Чеслав Бембнович. 1871-18.3.1905».

Читайте: Мертвими бастіонами. Куди поділися фортечні укріплення Станиславова ІІ

Щодо авторства є розбіжності. Музейна картка зазначає Мар’яна Антоняка, а у книзі «Меморіальний сквер в Івано-Франківську» йдеться про Яна Бембновича. Останній був відомим львівським скульптором, переїхав до Станиславова у 1890-му та відкрив каменярську майстерню біля кладовища. Через 10 років до нього приєднався брат Михайло з двома синами – Казимиром і Чеславом, вони теж займались цвинтарною скульптурою. Невдовзі Чеслав помер, отже цілком можливо, що дядько створив пам’ятник племіннику.

Вічний революціонер

Нещодавно на одному з інтернет-аукціонів з’явилась поштівка, яку до того ніхто не бачив. На ній пам’ятник Агатону Гіллеру – одному з лідерів польського повстання проти царату 1863 року, після придушення якого відбув заслання у Сибіру (№ 5).

Читайте: Легенди Станиславова. Як хотіли вбити центр

У старих підшивках газети «Кур’єр Станіславовський» краєзнавець Олена Бучик знайшла детальну інформацію про надгробок. Ініціатором його встановлення став бургомістр Ігнацій Камінський, який організував збір коштів, що принесло 1300 гульденів. Автором пам’ятника був скульптор Томаш Дикас, до того він виконав алегоричні скульптури Праці і Ощадності на даху міської каси (Мазепи, 14).

Урочисте відкриття відбулось 15 червня 1890 року. Кореспондент описував пам’ятник так:

«Над гробовою плитою підноситься кам’яний блок у формі костки (шестигранника – Авт.), над яким вистрелює вгору обеліск, увінчаний хрестом. Під хрестом розкрита книга, на ній спочиває вінок із якорем посередині – символом надії, що супроводжувала кожен крок у житті Агатона Гіллера. У половині висоти обеліску, у дубовому вінці, бачимо медальйон із портретом світлої пам’яті Гіллера. У підніжжя обеліску постать жінки, що символізує Польщу. Вона спирається головою на праву долонь, а лівою рукою тримає щит із гербом 1863 року».

Читайте: У Калуському районі виявили дзвони 1919 і 1926 років (ФОТО)

Коли почали валити цвинтар, звістка про це долетіла аж до Америки. Президент Польського Союзу Народового у США Алоїз Мажевський доклав максимум зусиль для збереження праху Гіллера. Разом із меценатом Леоном Мірецьким вони, через радянське посольство у Варшаві, добилися дозволу на ексгумацію. У червні 1981 року рештки революціонера у цинковій труні довезли до кордону, де ескорт затримали радянські прикордонники. Через політичні події у Польщі, пов’язані з рухом «Солідарність», границя виявилась замкненою. Знов почалось дипломатичне листування і хабарі чиновникам. Врешті-решт знайшли шпаринку – перетин кордону заборонений живим, але нічого не сказано про мертвих.

Лише у липні прах Гіллера дістався Варшави, де його перепоховали на Повонзках – найдавнішому цвинтарі столиці. Коштом американської діаспори поставили гробівець, що нагадував оригінал, лише без фігури дівчини-Польщі (№6). Медальйон із портретом революціонера відтворив молодий скульптор Павло Рубашевський, що народився у Станіславі. На пам’ятнику написано: «Агатон Гіллер 1831-1887, член Народного Уряду 1863, сибіряк, письменник, історик, журналіст, духовний батько Польського Союзу Народового в Америці. Похований у Станиславові – стараннями Польського Союзу Народового спроваджений до Варшави у 1981 р.».

Ілюстрація з колекції Богдана Озарка