Найгірший зі сортів реклами – це коли вона мімікрує під чиюсь особисту і щиру емоцію. Реклама ж, яка ні під що не маскується, жодного роздратування не викликає.
Скажімо, класична реклама Coca-Cola або Pepsi, прив’язана до різних епох, країн, континентів, до зірок футболу й поп-зірок. Синді Кроуфорд подорослішала, Майкл Джексон помер, Ліонель Мессі приїхав до Росії взяти участь у найганебнішому ЧС, – а пепсі від того гіршою не стала, пише Юрій Андрухович у своїй черговій колонці на порталі Збруч. шепоче
Те саме і з колою. Розрізи очей у санта-клаусів змінюються, масштаби їхніх оленячих обозів зростають, але свято все одно незмінно наближається. Хоч в якій країні перебуватимеш, рекламні кампанії цих двох затятих конкурентів розважають і по-своєму веселять. І при цьому ніколи не обманюють очікувань.
Читайте: Юрій Андрухович: На голяса
Те саме з рекламою модних брендів, чипсів, шоколадок. Де б іще наш пересічний телеглядач запізнав – хоч би протягом лічених секунд – стільки нової культової музики? Тіна Кароль щось там (неважливо що) рекламує, а з-за кадру вже накочує передчуття, як фантастично зараз вибухне Едвін Коллінз зі своїм «I’ve never known a girl like you beforе».
А реклама парфумів? Інколи це наче фільми на дуже короткий метр. Хороша гра акторів, драматичний сюжет, і знову ж таки – музика! Ось черговий аромат від Yves Saint Laurent, що, звісно, не так і важливо. Ви швидко його забудете. Однак пронизливе «Loоооve is blindness. I don’t wanna see. Won’t you wrap the night аround me?» Джека Вайта ви, запевнюю, не забудете ніколи.
Гаразд, щодо такої реклами я жодного спротиву не відчуваю. Нехай живе, примножується й еволюціонує. Зрештою, вона таке ж неминуче відхилення нашої суперечливої цивілізації, як телебачення, інтернет чи, скажімо, електронні медіа й соцмережі.
Читайте: Юрій Андрухович: Без тринадцятого
Зовсім інша річ – реклама нативна, природна, мовою оригіналу, native advertising. Її часто плутають із джинсою. Проте другу ви безпомилково розпізнаєте з огляду на відверто продажну галасливість. Натомість перша скромно і тишком-нишком чекатиме вас у місцях найбільш відвідуваних. І вона вас обов’язково дочекається, позаяк заточена на ваші слабкості, стереотипи й упередження.
«Якби вибори президента відбувалися в середині червня 2018 року і в них не брали участі Святослав Вакарчук і Володимир Зеленський, то в першому турі більше голосів, ніж інші кандидати, отримала б Юлія Тимошенко (22,8% серед тих, хто збирається голосувати і визначився)», – читаємо в одному з незле відвідуваних місць. «Вимога більшості українців до наступного президента полягає у припиненні військових дій на Сході», – читаємо поруч. «Ми матимемо президентські вибори, де буде рекордна кількість кандидатів в українській історії. Вже зараз є понад 20 тих, хто публічно заявив про свій намір балотуватися», – готують нас до чергового стихійного лиха. «За даними опитувань, лідером президентського рейтингу залишається Тимошенко, за яку готові проголосувати 15,9% тих, хто візьме участь у голосуванні та вже визначився з вибором», – забивають нам у голови останній цвях.
Читайте: Юрій Андрухович: Хай краще тиша
Ні, недарма Ютуб щодня підсовує мені це відео про розмову з країною!
Бо це ж поки що не політична реклама, для якої ще зарано. Це – ASMR, одна з відносно свіжих новацій інтернет-культури.
Ви також звернули увагу на звукові ефекти? До чого тут вони?
Я розумію це так, що коли до недавнього часу телевізійна реклама була відчутно гучніша за, наприклад, фільм, посеред якого її вмикали, то тепер вона вдається до вкрадливого нашіптування. Щось подібне я вперше почув у далекі 90-ті роки в Німеччині. Між собою перемовлялися різні лісові тваринки. Завдяки стереоефектам виникало відчуття простору: звірі озивалися з різною гучністю і з різних боків. Починався ролик зі сопіння (просто під моїм вухом) якогось, приміром, їжака, відтак щось шелестіло і шурхотіло (вуж у траві? краплі дощу на опалому листі?). Відтак додалися скрекотіння, кумкання, пугикання і віддалене ледь уловлюване завивання. Тілом забігали мурашки, в потилиці почало приємно поколювати. Я той ефект запам’ятав назавжди.
Читайте: Юрій Андрухович: Не кожен той фашист, кого розстріляють антифашисти
Й от він іде в політику. Бо чого в нас тільки за всі передвиборні часи вже не було? Коти і тигри вже були, бенефіси у стилі Сари Брайтман теж, епохальний банер із Путіном «Оні договорілісь». Тепер прийшов натив і ASMR. А з ним і пора зміїного шипіння: «Привіт, мила. Я хочу дещо тобі сказати».
Так колись у середньовіччі відьмаки й ворожки хапали перехожих за рукав просто посеред площі і блискавично атакували їхні затемнені, ліниві й від того всім на світі невдоволені мізки.
Усе нове – це добре забуте старе? Що ж, невдовзі ми ще раз у цьому переконаємось. Наше старе в новій ASMR-обгортці переможно повертається.
Знимка Юрія Андруховича — виконання Ростислава Шпука
