Кожного року весна упосліджує песимістів. Ті стогнуть «все пропало», а природа показує маловірам, що сили оновлення формують майбутнє поза людськими сумнівами та страхами. невідворотність
Декому здається, що зміни в нас відбуваються черепашими темпами. Що провінційна архаїка міцно тримає суспільство за хвіст. З одного боку, так воно і є. Та поки хвіст потерпає в неволі, головами проносяться справжні революційні вихори. Навколишній цинізм згущується у нові форми розуміння. Люди перестають сподіватися на партійну мудрість, месію та закордонних «благоробів». Люди, нарешті, починають мислити практично.
Ще три роки тому теревенили про всесвітню місію та райські перспективи безвізу. Ще три роки тому збиралися подолати корупцію, розмножуючи правоохоронні контори та розповідали про «очищення через люстрацію» та пильний громадський контроль. І де тепер той поросячий романтизм? Й у кого тепер на утриманні тодішні романтики?
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про війну і заробітки
Нині стрілки уваги поволі (але впевнено) повертаються на раціональні азимути. Люди починають розуміти, що майбутнє треба робити своїми руками. Що глобальні друзі відрізняються від глобальних ворогів лише тим, що не плутають заробітки з переконаннями. Що треба вчитися не в тих, кого призначили академіками, а в тих, хто реально чогось досягнув. Що за все треба платити. Й не стільки, скільки хочеш, а рівно ту суму, яка вискакує в рамці.
Комусь все це огидно. Хтось чекає на чергову психічну епідемію, на рушення посполитих і на повернення того світу, де за слідування правильній лінії давали цукерки. Але цього чекають переважно старші. Молодь знає, що всі лінії неправильні і всі ідеології виникли на тому битому шляху, де пройдисвіт зустрів компанію йолопів.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про очікування войовничих жінок
Деякі намагаються пояснити батькам, що в кожній ідеології основним питанням є: «Хто на ній заробить?». Батьки тоскно дивляться на ті товсті книжки, якими їх дурили в навчальних закладах, і вперто намагаються вірити, що не все в цьому світі продається. Але тієї віри вже небагато лишилося. І з кожною черговою надею савченко її все меншає і меншає…
А весняний потік життя невблаганно змиває в минуле ілюзії та дурні сподівання. Десь у тому потоці пливе папірець з пісенькою про драні штани, а поряд з ним пливуть репутації «вічних активістів», партизанські сподівання босоти, пророцтва гірських пияків, кіна про народних месників та видана за місцеві податки макулатура.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про назви, які залишаються
Кажуть, попереду ще багато цікавого. Адже в благословенній Богом Галичині накопичена ціла гора завернутого в папірці лайна. Весняні потоки вже підбираються до її підніжжя. Й коли підберуться і почнуть розмивати, ото буде справжня революція.
Ще тільки зрушили перші архівні коробки, ще тільки струсили пил з надписаних хімічними олівцями папок, а в декого вже затрусилися ноги й те, до чого вони кріпляться. А процес лише ж почався. Адже ті «свідки правильних ліній», які чверть століття тому перефарбувалися з пролетарського авангарду на будівничих державності, навіть добре не підчистили за собою. Вони сподівалися, що їхні талановиті дітки, діставшись до посад і вбравшись у вишиванки, закриють проблему назавжди.
Але історія – не скриня зі зручним набором шкільних міфів і повчальних прикладів. Це мстива темрява, з якої виходять на світ війни, великі й маленькі. Її не вийде забути, вмовити чи закадити церковним ладаном. Те, що має прийти, – прийде. Бо ж невідворотне.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.