У п’ятницю, 2 березня, в Urban Space 100 мистецтвознавиця та дослідниця сучасного мистецтва і фотографії Галина Глеба провела лекцію. На ній жінка розповіла про харківську школу фотографії.
Після вітального слова Галина одразу показала глядачам фото і запитала, що вони відчувають, дивлячись на них. фотографії
Дехто з присутніх назвав жалість, когось фото бентежать, спантеличують. Але всіх об’єднала емоція відторгнення.
Спікерка згадала, що на деяких лекціях молоді глядачі назвали це спостереженням за дивною потворною красою. Після цього вона пояснила, що це фото має певну технологію удару, якою і відома харківська школа фотографії, аби діяти на глядача візуально, викликати потужну реакцію.
“На наступному слайді перше пейзажне фото Парижу, датоване 1838 роком. Здається, у будень важко уявити ці вулиці порожніми. Та секрет фото у тому, що техніка не дозволяла робити швидку витримку, тому, через те, що люди постійно рухались, камера не фіксувала їх, – пояснила Глеба. – Проте, на перехресті можна розгледіти тінь чоловіка, який чистить черевики. Він мав би там стояти хвилин десять, щоб на фото було видно. Це вважається першим фотографійним зображенням людини”.
Читайте: Душа крізь погляд. У Коломиї відбулася фотовиставка очей
За словами жінки, фотографія, безумовно, вплинула на концепцію мистецтва. З’явилась певна амбіція фіксувати реальність без допомоги людини . З часом фото набрало популярність, стало широко розповсюдженим, витіснило художні портрети.
“Насупне фото зробила Джулія Маргарет Камерон. Вона почала фотографувати доволі пізно, у 60 років їй тільки подарували камеру, – розповідає Глеба. – У той період суспільство було дуже релігійним, тож широкі шари населення бачили у цьому фото конкретний духовний образ. А підпис посилає до Яга, Шекспірівського героя з “Отелло”, який є негативним героєм, неоднозначним, зрадником. Така двозначність наштовхує глядача на думки – що ж насправді відбувається на фото?”
Читайте: У Калуші відкрилася фотовиставка гірського рятувальника Василя Фіцака (ВІДЕО)
На черговому фото, за словами мистецтвознавиці, вже помітно стиль, який відійшов від тиражності. Цей стиль став ілюзією живопису. На негатив додавали деталі, шуми – те, що раніше вважали дефектами.
Також жінка розповіла про Олександра Родченка, фотографа, який ввів new vision. Цей чоловік почав використовувати різні незвичні ракурси, крайні форми зйомки. Вже не треба було доводити, чи є фотографія мистецтвом. Тепер можна було показувати, які нові образи можна створювати через експериментальні фото.
Також Глеба розповіла драматичну історію: як він був провідником нового мистецтва у СРСР на перших етапах. Тоді фотограф став жертвою, бо політика соціалістичного реалізму ці експерименти вважала недоцільними.
За словами мистецтвознавиці, його відправили фотографувати, як політв’язні будували Біломорсько-Балтійський канал. І, з одного боку, він мав показати перевиховання в’язнів через важку працю, а з іншого – бачив винищення людей, яке не вписувалось у соціалістичні ідеали. Тоді фотограф відчув, як його роблять засобом пропаганди, що проявилося у фотографіях.
Читайте: Про що і для чого. У Франківську провели екскурсію роботами сучасних художників виставки «Колекція» (ФОТО)
“Тілесність на фото була дозволена тільки тому, що після війни відкрився другий, “мирний” фронт – спорт, – розповідає Глеба. – І тільки там допускалось якесь оголення. Жіноче тіло ще могло сприйматись у “мальованому” мистецтві, а на чоловіче було жорстке табу”.
Галина Глеба на зустрічі розповіла про ще один цікавий жанр фото – лурики. Це анонімні побутові фото, котрі люди замовляли фотографам, а ті збільшували портрети до формату картин і розфарбовували. Тоді “звичайні люди” не могли собі дозволити дороге кольорове фото,
Наступна серія фото, про яку розповіла Глеба, про жінок. Вони звертались у репродуктивний центр, де працювала перша дружина сучасного харківського фотографа Сергія Браткова. Іронія і болючість серії полягає у назві “Принцеси”.
В жінок у чашках Петрі написані імена дійсних монархів, бо, можливо, їх майбутня дитина стане президентом або королем. Насправді ж донорами були переважно солдати, бо їм за це доплачували. От і виходило, що жінки хотіли, аби дитина виросла і стала кимось відомим і впливовим, а найбільше шансів було стати ще одним солдатом.
Читайте: Танці з містом. Франківські хореографи рухами та емоціями показують стосунки міста і людей (ФОТО)
На завершення автор повернулася до першого фото та пояснила це як роботу-дзеркало, яка і повинна викликати відторгнення.
“Тут люди, які не змогли адаптуватися до нового, капіталістичного світу. У них є виправдовуючий фактор – розвал країни, яка їх виховала як тих, хто розраховує на підтримку держави. Серія – постановка, їм платили за те, що вони позують. Ця робота стала популярною за кордоном, хоча СРСР приховували факт існування безхатьків, утилізували, вивозили кудись. В ідеальній країні такого немає, тому їм не давали “світитись” десь. Але вони були, як і були у інших країнах”, – завершила Глеба.
