На ідеологічному рівні у наших країн схожі проблеми.
Польща належить до центрально-європейських країн, які живуть своєю колишньою величчю. Поляки, як і угорці, мають комплекс великої втраченої країни, пише Тарас Прохасько у своєму блозі на НВ.
За останні кілька століть поляки були в не набагато кращому стані, ніж українці. Німці та росіяни били та гнітили їх постійно. Історія величі Польщі пов’язана з поразками як зі Сходу, так і з Заходу. І єдині, з ким поляки мали більш-менш якийсь паритет по взаємному биттю, то це з такими самими битими українцями.
За рахунок таких самих слабих та «трагічних», поляки відчувають себе менш «потерпілими». Українці найкраще підходять на цю роль. Раніше ще надавались євреї, але тепер з Ізраїлем стає дедалі важче.
Тому ситуація, що склалась – це той природний стан, який Польща потребує для самоутвердження. Тим паче, що в Європі їй так і не вдалось зрівнятись у правах та можливостях з іншими великими західними державами.
Зараз Польща переживає важкі часи. Дуже багато поляків покинули її. Тепер там існує великий дефіцит людського ресурсу, який значною мірою заповнений українцями. І це ще один подразник для поляка.
Популістські партії підігрують народу, вибудовуючи свою політику на суспільному прагненні до величі та блага. Попри це, існує ще й побутовий рівень. Тут в українських робітників, гандлярів та студентів не мало би бути змін. Хоча на обивательському рівні, ставлення до них як до приїжджих, трохи таки існує. І цим користуються переважно ті, хто при владі. На хвилі обговорення нового закону стало зрозуміло, що у Польщі є потужна внутрішня боротьба ліберальних проєвропейських сил, які настроєні на інший підхід до власної історії.
До теми: Тарас Прохасько: Гра з сірниками. Не судіть Булгакова та Висоцького
Окрім того, політичне становище України слабке, а це дозволяє проводити з нами подібні речі як на урядовому, так і на дипломатичному рівнях. Ми заводимося у цьому протистоянні з Польщею, тому що це також частина якоїсь нашої боротьби.
Українські націоналісти, нехай хоч і не зовсім своїми руками, а все-таки завдяки СРСР, давали полякам відчути свою боротьбу та спротив. І це, на жаль, також є обов’язковою частиною нашої героїки.
Ці речі одна на одну накладаються, а потім виходить: коли пани сперечаються, у мужиків чуби тріщать.
Ми належимо до народів, затиснених вічним пресом Німеччини та Росії. І ця неспроможність вийти з-під їхнього впливу дає можливість хоч трохи поконфліктувати між собою. І Україні варто визнати речі, які були пов’язані з насильством проти поляків. Мовляв, так – було таке. І нам шкода цих людей. І не треба навздогін намагатись говорити, що «але ж і ви також!»
Так, ми знаємо чому і як це було. Та це вже історія.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.