Юрій Винничук: Для щастя так мало треба

Facebook
Telegram
X
WhatsApp
Пригадую львівське летовище в 2013 році, коли я вирушав у тур Австрією, Німеччиною та Швайцарією. На табло було просто сумно дивитися. Жалюгідна кількість рейсів. Смуток і печаль. У почекальнях майже порожньо. Повно вільних лавок.

Те, що бачиш зараз, вражає, пише Юрій Винничук у своїй черговій авторській колонці на порталі Збруч.

Безліч рейсів і тлуми народу. І ці маси народу, які прибувають до нас з-за Збруча, щоб стартувати зі Львова до Європи, – це теж вражає. Додамо сюди переповнені потяги Інтерсіті до Перемишля і назад. І всюди молодь, молодь…

Мовби відкрився закупорений ріг достатку, в якому досі всі ці люди були ув’язнені, а зараз рвонули в світи. І більшість летить лоукостами, а це означає, що переважно тільки туди й назад, без валіз.

Читайте Юрій Винничук: Фільм без зірки, як село без церкви

Ось молоді люди – на вікенд до Ґданська! Просто погуляти. Не мажори, не круті. Звичайні. А ті летять до Вроцлава з тим, щоб ще й Дрезден провідати. Серед зими тлуми народу летять до Єгипту, в Емірати, в Туреччину… І теж на вигляд звичайні собі громадяни.

Те саме я бачив улітку на летовищі в Ряшеві. Купа львів’ян. Чимало знайомих, або й не знайомих, але моїх читачів, які вітаються зі мною, обмінюємося репліками, хто куди: в Афіни, на Корфу, ще кудись в теплі краї… Уже мало нам львівського аеропорту, подавай Ряшів, Краків, Варшаву, Катовіце… Літаків забракло!

І я, грішний, теж вилітав з усіх цих міст. Причина проста, як дишло: летиш на відпочинок з поляками – маєш 90% гарантію, що не буде там козломордих. Хоча, звісно, ніде від них не заховаєшся, та й нема гарантії, що оця бабера, яка верещить на цілий пляж: «Ма-а-аша! Я тєбє картошку прінєсла!», не наша нацменка. Маша в морі, в шапочці, море вигойдує її стоп’ятдесят кг живої ваги на надувному матраці. Вона не чує. А бабера далі верещить, бо обидві руки зайняті, бо в обох по тарілці картоплі-фрі, а здогадатися покласти їх на лежак бабера не може. Але ні, нема певності, що то козломорді з Козломордії.

Е-е, таки багацько змінилося за ці роки і роки…

Минувся той час, коли я тарабанив з-за кордону розмаїті смаколики, бо вже все є в нас. Що я віз? В першу чергу, сири і вина. Але сири в нас уже не гірші. Правда, інколи ціни мене дивують, бо якщо я в Італії та Іспанії на ярмарках купував розкішні сири за 8-10 евро за кг, то чому мав би платити 20 і більше за наш сир? З винами те саме. Але принаймні я вже вина не вожу в такій кількості, як раніше, бо є і в нас великий вибір. Хоч і не нашого.

Читайте Юрій Винничук: Теньґий бельфер з отакенною фуярою

А от у 1998 році, їдучи до Болгарії, я прихопив 10 п’ятилітрових пластмасових каністр, запакувавши їх у велетенські картаті торби. На кордоні румунський митник запитав російською, навіщо мені ці каністри. Я гордо відповів: «Доктар бабушкє прапісал марскую воду». Він ледь не вдусився зо сміху. А назад я привіз 10 каністр вина.

У 2000 році з Америки я віз дві великі валізи набиті – не повірите! – китайськими чаями, китайськими рисовими макаронами, каліфорнійськими винами в 5-тилітрових пачках, всілякими приправами і різним кухонним причандаллям, на якому я теж помішаний. Там була чудова терка, розкішна пластикова стільничка, млинки для перцю і грубої солі, ножі, але найцінніше надбання, яким я найбільше тішуся, – це шкрабачка для бульби чи для-будь-яких овочів і фруктів з плаваючим лезом. Нє, не кажіть, що і ви маєте таку. Такої ви не маєте. Вона унікальна. Вироблена в Китаї, коштує 7 баксів. Але до нас таких шкрабачок не возять.

А ще я тоді привіз дволітровий бутлик маслянки, купленої у Філадельфії на базарі в емішів, котрі, як відомо, відмовилися від досягнень техніки. Їхня маслянка мені так сподобалася, що я захотів тим смаколиком поділитися з коханою. Вийшло, як в оповіданні О. Генрі, де молода дружина забагла серед зими персика. Чоловік без слів кинувся на пошуки персиків, але всюди йому пропонували тільки помаранчі. Врешті, переживши купу пригод, він добув персика, приніс його, а дружина: «Любий! Хіба я просила персика? Я б охочіше з’їла помаранчу!». Одне слово, маслянку я випив сам.

Читайте Юрій Винничук: Під прапором мураєвщини

А, ну, як ми вже при маслянці, то з Польщі я давно вже нічого не вожу, а от маслянку завше. Бо нема в нас натуральної, лише з ароматизаторами.

Ну, а пізніше, коли я знову літав до Америки й Канади, я вже нічого такого не віз, бо все вже було в нас. Окрім шкрабачки. Її я все-таки купував, бо треба було забезпечити нею ще й дорогу родину.

У 1989-му спитав мене в Торонті один чоловік, який виїхав туди ще під час війни: «Скажіть мені… От я приготував пачку для родини – рис, цукор, мило, бо ж там у вас того нічого нема. Що ще послати?»

Я кажу: «У нас все є, але треба діставати. Краще передайте їм гроші, то вони то все лантухами закуплять». Він здивовано подивився на мене. Не знаю, чи послухав.

А, однак, є люди, які добрим словом згадують життя при совку. А є такі, які вважають, що зараз настав у нас голодомор. Хоч іще ніхто з голоду не спух. І обов’язково згадають про тих, хто порпається у смітниках.

Читайте Юрій Винничук: Велика містифікація парфумера

Але нема такої країни, де б не було людей, які б не порпалися в смітниках. Бачив я їх і в Америці, і в Швайцарії, і в Греції, і в Італії… На Корфу смітники були переповнені, а сміття довкола в радіусі метрів п’ять розкидане. Ми ще жартували: Ого! І тут Садовий накапостив?

В Празі й Цюріху тиняються такі самі опущені алкані, як і в нас. Просто є тип людей, які ніде за жодних умов не будуть працювати. І на це не впливає економічний рівень життя в країні.

А є люди, які працюють, але не хочуть довкола себе нічого міняти. Вони завжди будуть незадоволені. Це невиправні мушки-зрадофіли, які ніколи не будуть щасливими. Для них безвіз – ніщо, булька з носа, бо вони й так не мають грошей, щоб кудись поїхати. І не будуть мати, бо приросли до свого кривого крісла і не рипнуться.

Що ж, я міг би теж опинитися на їхньому місці. Маючи філологічну освіту, міг би вчителювати. За совка я отримував би від 80 до 120 крб., згодом трохи більше. Але я порахував, що ці гроші я можу заробити значно простіше, а тому ніколи не вчителював. Я працював художником-оформлювачем, витрачаючи на працю щомісяця від сили тиждень. А потім, коли зміг публікувати статті, то й те заняття покинув, бо стаття в журналі коштувала не менше, а часто й більше. А витрачав я на неї день.

Я ніколи в житті не нарікав на якісь свої негаразди, бо завше вірив, що вони минуться. Я завше почувався щасливим. Ніколи не ділився своїми проблемами з людьми, які не можуть дати нічого, окрім співчуття. Бо співчуття – це насправді прикрість, якої не хотів би ніколи зазнати. Як можна співчувати щасливій людині?

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Підсумуйте за допомогою ШІ

Текст, який ви щойно прочитали — це результат довіри наших читачів. Кожен донат допомагає «Репортеру» писати про те, чим живуть Івано-Франківськ та область.
Інвестуйте в правду!

СХОЖІ НОВИНИ

Якщо шукаєте дієвої реклами, звертайтеся на reklama@report.if.ua. Умови й деталі завжди є – тут.

Максим Карпаш, проректор Університету Короля Данила новини Івано-Франківська
тарас-прохасько
Прохасько
ОСТАННІ НОВИНИ
втрати ворога
Мінус 2560 окупантів та 63 артсистеми — втрати противника за минулу добу
906472202_1786672249209897_7810861799964947332_n
Невеликий дощ, туман і до 8° тепла прогнозують на Івано-Франківщині 16 листопада
872611715_1135508605693959_3060586771826755012_n
Тис ягідний із Прикарпаття претендує на звання «Європейське дерево року»
Хода Бороди Святого Миколая _25
Центром Франківська пройшла хода «Бороди Святого Миколая» (ФОТО)
суд
Мешканець Косівщини заборгував дітям майже 100 тисяч гривень і отримав громадські роботи
911723501_1854945695762514_2645300058657232862_n
СБУ затримала франківця, який на замовлення РФ вчинив підпал авто в Івано-Франківську
фільм
«Дива дійсно трапляються»: у Франківську презентували фільм про святого Миколая
photo_2026-11-15_11-56-58
У Франківську поліцейські вилучили гранату, яка лежала в банці на лавці
910988384_2293044761540826_2943008525830577779_n
На Прикарпатті за добу сталося дев'ять пожеж, травмувалася літня жінка
906530691_1438431521779540_7389327797781772083_n
На Прикарпатті рятувальники другу добу шукають туриста, який заблукав біля озера Несамовите
зведення генштабу
За минулу добу на фронті відбулося 171 бойове зіткнення, ЗСУ ліквідували 2230 окупантів
свічка
Прикарпаття втратило Назарія Барана та Віктора Старчеуса
Прокрутка до верху