Соціум

Китай – інша планета, – франківець Денис Квасов розповів про життя в Піднебесній

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Франківець Денис Квасова – чоловік активний і… багатофункціональний. У свої 32 психолог за фахом був громадським активістом, займався фотографією, урбаністикою, спробував свої сили в будівництві екодому, виготовленні меблів, а ще багато мандрував. З грудня 2016-го вчить англійської дітвору китайського міста Шеньчжень. Про Китай, міста, дітей, українську громаду, цензуру й заробітки він розповів «Репортеру».

Картинка означає школу

Своє рішення поїхати до Піднебесної Денис називає авантюрою, яка вдалася. Каже, зав­жди цікавила Японія, а от про Китай не думав ніколи. Усе змінила розмова з подругою, яка сама більше року навчала англійської мови китайських дітей у тренінговому центрі.

«Тоді я працював з дітьми у Франківську. Робота подобалася і вдавалася. От я й подумав – чому не робити те саме, але за більші гроші? – розповідає Квасов. – Далі все було не заплановано й раптово. Коли їхав, мови не знав, не знав, чи знайду роботу, чи залишуся взагалі. Але я люблю ризик. Вирішив – варто подивитися, що з того вийде».

На початках виходило не дуже. Бо їхав сам, без жодних попередніх домовленостей. Нині зі сміхом розповідає про пошуки роботи і близько десяти відмов, а тоді, каже, було не до жартів. Довелось і повчитися, і «посидіти» на «мівіні».

«В мене не було досвіду викладання анг­лійської мови в Китаї. У них вивчення мови інше, ніж у нас. Я цього всього не знав і не вмів. А під час співбесіди треба показати демоверсію уроку – 10 хвилин з працівниками центру, – говорить Денис. – Вони мислять по-іншому. В них немає часів. Їм тяжко зрозуміти фразу «я вчора закінчив читати домашнє завдання». В їхній мові цього нема, і в головах теж. Фонетика кардинально інша. Тепер бачу, що діти запам’ятовують слова як ієрогліфи. Наприклад, слово «school» запам’ятовують як картинку – ця картинка означає школу».

Зрештою, роботу знайти вдалося. Нині Денис навчає дітей від 3 до 8 років у тренінговому центрі. Має робочий контракт на рік.

«Чи відрізняються українські і китайські діти? І так, і ні. Діти є діти. Вони ще не настільки соціалізовані й місцева культура не так сильно визначає їхню поведінку, – каже Квасов. – З іншого боку – це все одно китайські діти. Вони дуже милі, але страшенно гіперактивні. Українських дітей більше виховують, вчать бути чемними. У Китаї на це просто не звертають уваги. А ще дітей тут дуже-дуже багато, вони повсюди. У звичайних школах по 70 дітей у класі. Вчителі говорять у мікрофон, а колонки носять на поясі, щоб усі чули. Не знаю, чому вони там їх навчають. У мене бувало, кілька місяців горло боліло, бо я своїх 10 малюків заспокоїти не міг».

Фантастичні пофігісти

Різниця між українськими і китайськими містами колосальна. Денис каже, якщо говорити про густину населення, то Франківськ у порівнянні з Шеньчженем – порожній.

«У них майже немає в містах інтиму, як у нас. Звикли, що навколо будь-якого китайця буде ще 200 китайців. І на багато речей, які ми вважаємо особистими, вони не звертають уваги, – розповідає він. – Наприклад, можуть ходити в дивному, з нашої точки зору, одязі. Тут так багато людей, що ніхто не париться тим, як хто виглядає. Якщо почнеш задивлятися, думати, роздивлятися, як хто виглядає, що робить, то тобі не стане доби. А ще тут багато роверів і мопедів. Вони всі рухаються броунівським рухом, як молекули. На вулицях хаос. Спершу до такого звикнути тяжко – треба постійно бути уважним, бо в будь-який момент в тебе може в’їхати велосипедист, колесо автомобіля, в око може потрапити шпиця від парасолі. Всі йдуть туди, куди їм треба, і мало зважають на інших. Фантастичні пофігісти».

Якщо до ритму міста Денису звикнути вдалося, то з неакуратністю й легковажністю у ставленні до гігієни змиритися важче. Каже, досі шокує, як діти повзають по запльованих тротуарах чи пісяють просто посеред вулиці.

«Коли їхав, у мене був один дурний стереотип, який розлетівся буквально за кілька днів. Я думав, що всі китайці зовні однакові, – сміється Квасов. – Насправді усі вони дуже різні. В Китаї живуть багато національностей».

Шеньчжень – місто, в якому іноземців дуже мало. Але загалом, порівняно з іншими китайськими містами – багато. Бо є такі, де не знайдеш жодного іноземця. У центрі міста місцеві на них реагують спокійно, а от у віддалених районах дивуються, фотографують.

«А ще в китайців є два типи людей: люди – тобто китайці і мейгво жен – американці, – знову сміється Денис. – Тому часто, коли йде людина європейської зовнішності, то дитина може смикати за руку маму, або ж мама може показувати дитині: дивись – мейгво жен!».

«Тут є хмарочоси і нові шикарні житлові комплекси – гардени, – каже Денис Квасов. – Вони гарні, але штучні. Інша справа – старі квартали. Так, там брудно, темно і волого, тісно, купа людей. Але вони живі!»

Але й цим він не переймається. Каже, більше дошкуляє контроль з боку держави.

«Тут так багато камер, певно, як самих китайців. Усе контролюється. Цензура. Facebook забанений, інтернет свій, який з нашим не має нічого спільного, – говорить Квасов. – До такого стану речей намагаюся ставитися безоціночно. Я в чужій країні, це не моя справа. Дискомфорт відчуваю. Я б такого не хотів. Але здається, китайцям байдуже».

Всюди добре, вдома – краще

Уже будучи в Китаї, Денис з’ясував, що в Шеньчжені є українська спільнота. Збираються українці в найстарішому місцевому барі, які у 1980-х відкрила українська пара. Цього року разом святкували Великдень. Українці в Шеньчжені працюють в ІТ, школах чи відкривають власний бізнес. Є й переселенці, які приїхали, тікаючи від війни на Донбасі.

«А є ще така категорія – танцівниці, через яку стало тяжче отримати візу. Це дівчата по 20 років, які приїздять працювати стриптизерками і таке інше, – каже Денис Квасов. – Китай взявся наводити з цим порядок. Хоча, це стосується не лише українців, порядки наводять з усіма».

Залишатися там Денис категорично не хоче. «Це цікаво, класний досвід, але це зовсім інша культура. Скільки б я тут не прожив, це буде чужим. Не поганим, не гіршим, але чужим», – каже Квасов.

Тим, хто збирається поїхати в Китай на довгий термін, Денис радить спершу дуже добре порахувати витрати. Каже, переліт, віза, житло в Піднебесній – недешеве задоволення. Щоб відпрацювати вкладені в це кошти, йому знадобилося півроку.

«Якщо хтось це прочитає і подумає – я їду в Китай, то не варто гарячкувати. Стартові витрати дуже високі. А зараз усе значно складніше, ніж коли я їхав, – говорить Денис Квасов. – А якщо хтось хоче поїхати подивитися Китай як турист, то я рекомендую. Це інша планета! Тут є, що подивитися. Інші, але дуже цікаві люди, міста, ритм життя».

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.