Надія Шегда — Андрію, ви завжди розкутий. Здається, що для Кузьми немає табу…— Моє — це свобода дії. Я завжди пов’язував рок-музику з непокорою. А найбільше «фе», вважаю, треба висловлювати нашим політикам.— І яким має бути теє «фе»?— Я гордий тим, що живу з нашим народом під одним дахом. Але чого варті ті вар’яти, що керують країною без людей? Треба якось змінювати ситуацію! Наприклад, брати палки в руки та йти бити їм машини. Жодний чужий дядько не прийде і не зробить нам добре. У нас народ надто мирний. Свободу треба виборювати. Якщо тобі не платять, то треба не пускати на роботу і того, хто платить. Якщо слово закинути у правильне місце, то воно робить велику хвилю на воді.
— У музиці ви давно. Мабуть, певною мірою вже зреалізувалися. Чи не виникає бажання піти та зробити щось в іншій сфері?
— Ні. Але історія української естрадної музики теж і складна, і примітивна. Симпатичний барабанщик, легкий текст і дівчата, бажано у трусиках — оцим і годують народ. Я знаю, що означає взяти на себе сміливість бути інакшим. Вони ж собі вибрали формулу примітивізації населення. Реагують зовсім не на те, що треба. Медіа — під політиками. У нас така собі псевдодемократія. Гавкай собі, Кузьменко! Якщо зайти на сайт «дівчата у трусах», то його відвідують мільйони.
— Є рецепт покращення демократії?
— Я про це думав. Мені здається, що нам потрібна «добра диктатура». Бо ситуація гірше, ніж погана. Таких чуваків, як я, політики ігнорують. Дають можливість гавкати, але ігнорують.
— Виходячи з цього, на якій музиці виховуєш свою дитину?
— Час від часу ми водимо її на Мадонну, ACDC. Вона не буде меломаном. Але має можливість вибору. Щоб нормально розвиватися, дитина повинна мати взірці, якихось кумирів. Складно це все…
— З чого розпочалися «Пающіє труси»?
— До мене прийшла донька і сказала, що її ровесники не мають що слухати. Гурт можна назвати стьобом, викликом суспільству. Але сьогодні їх занесли до чорного списку і просто не крутять. Зі своїми ідеями я залишився у себе вдома.
— Чому ви підтримали Януковича під час революції? Тим паче, що демонстрували свою аполітичність?
— Уявіть собі. Мені З0 років. Хрущовка, яка валиться. Маленька дитина. Великдень. Два яйця і кавалок паски від діда-алкоголіка. Якби не «Шанс», який розпочався на «Інтері», я б зі своїми утопічними ідеями скінчив на вокзалі. Тому я пішов за Януковича на прохання Влада Ряшина, який мене витягнув із тої нензи. Своїм «Шансом» він зробив для мене доленосні кроки.
Тоді, на майдані, я стояв як між двома поїздами — і по голові діставав більше за всіх політиків разом узятих.
— Розкажіть про команду…
— Спершу про себе. В мене затягнулося дитинство. Я звик, що все якось буде, батьки допоможуть. У старому «Скрябіні» була анархія, тому в новому колективі я цього боявся. Коли збирав нових пацанів, то був відбір, як у гестапо. Один раз помилка — і до побачення. Сьогод-ні ми вже сім років разом.
— Чи був насправді конфлікт з Могилевською, як думалося усім, хто дивився «Шанс»?
— У телевізорі — продукт режисера. Кожна камера знімає вісім годин на день. Можна вибудувати 10 різних ліній: весело-сумно, поверхнево, по-філософськи і т.д. І як правило, витягують щось цікаве.
Могилевська — запальна натура, може всіх послати. Через кілька хвилин приходить, і до всіх тулиться, але того ніхто не показує. Режисери були моїми колєгами, тому я був у кращому світлі. Був запланований епізод, коли я «завалив» Наталці тортом у писок. Усі знали, що це має відбутися. А вона — ні… Через два роки той епізод прокрутили знову.
— Коли можна почитати другу вашу книжку? Може пишете казочку для своєї донечки?
— Казкар з мене кепський. Не пхаюся туди, де мене не чекають.
— За скільки і за кого не заспіваєш ніколи?
— За політиків вже не заспіваю. Віддав те, що мав, «Інтеру» — і доста. Моя епопея на тому скінчилася. Це була просто пацаняча порядність. А щодо грошей таке: навіть якщо нам платять 1000 доларів на десятьох — проблем нема, їдемо…
— Що думаєте про «Євробачення» та участь у ньому українських виконавців?
— Його пік на Заході вже пройшов. Зараз вони мають непогану касу. Ми — інформаційний розголос. Договір був такий: вони привозять всяке-таке, а ми — свій перший ешелон. Сьогодні це — фестиваль нафти-газу та політики.
— Що думаєте про комісію моральності?
— Справа в тому, що Кучмі колись була потрібна галочка, нібито він дбає про мораль у суспільстві — от він і створив такий закон. Сьогодні його вирішили втілити в життя. Вони ж бадилі! Візьмемо Австрію чи Угор-щину. На кожній їхній заправці — тонни журналів з порнографією. І питання: чия мораль нижча — наша чи їхня?
— Маєте рецепт порятунку від цього?
— Я зрозумів, що відсутність телевізійної антени — найкраща ситуація. Спиляв її ще у 2003 році.
— Як ставитеся до осіб нетрадиційної орієнтації?
— Спокійно. У природі відбувається баланс. Для них аномалія — то ми.
— Коли останній раз мали коротке волосся?
— Вперше відпустив патли у 22 роки. Коли заходив у дикий «депресняк», — усе заважало — тоді й стригся.
— Коли Кузьма стане солідним чоловіком?
— Мені й так нормально. Єдине, що треба пам’ятати — це про свої неадекватні вчинки. Наприклад, як в Івано-Франківську два роки тому. І вміти просити вибачення. Є суспільні норми, яких треба дотримуватися. Правда, я такий пацан, що з мене лізе «Натаха..» — і нічого з цим не вдієш.
— Що зараз у творчості?
— Закінчую альбоми до 20-річчя. Протягом років збирав електронні пісні. Тому один альбом буде з електронкою. Інший — соціальний, з глибокими текстами, третій — понтовий і нью-романтік.
— Кузьменко — ловелас чи однолюб?
— Стовідсотковий однолюб. Але то треба мати таку жінку, як моя дружина. Між нами ніколи не було конкуренції, ні в чому. Більше того, можу сказати: все, що маю, лише завдяки Світлані. Вона в мене — декабристка. Йшла зі мною у саме пекло, а вже потім розбиралася, що із тим усім робити…
— На вашу думку, що таке щастя?
— Пережити довелося чимало. Пам’ятаю момент, коли став щасливою людиною. То було 15 хвилин після того, як я спалив свою телефонну книжку, бо вирішив розпочати все по-новому. Подумав: дружина мене любить, донечка здоровенька, з рідними все гаразд. За день до того я потрапив до лікарні, де лежали малесенькі діти з лейкозами. Воно ще не народилося, а його вже викреслили зі списків…
Тоді зрозумів щастя. Після такого одразу розставляються пріоритети. В Україні — 90 % щасливих людей. І було б незле, якби всі то розуміли.
Comments are closed.