Корпоративні традиції – річ цікава. Вони стосуються багатьох аспектів: специфічного сленгу, дрес-коду, якихось чудернацьких забобонів і навіть спільних пиятик.
Якось мені довелося сидіти за одним столом із франківськими архітекторами й тоді я вперше почув про так званий метод Кіндзельського, пише Іван Бондарев у Репортері.
Напевно, кожен стикався з ситуацією, коли під час застілля на тарілці з закускою залишається, скажімо, одне кружальце ковбаси. Усі дивляться на нього, але з’їсти ніхто не наважується. Архітектори у подібних випадках застосовують той самий метод Кіндзельського. Його автор Богдан Кіндзельський завідував львівським відділом реставрації пам’яток дерев’яної архітектури інституту «Укрпроектреставрація». Між іншим – лауреат державної премії у галузі архітектури.
У 1980-х – початку 1990-х в Галичині відновлювали багато сакральних споруд, зокрема й на Івано-Франківщині. Архітекторам доводилось працювати на виїздах, які часто завершувались посиденьками. Саме тоді Богдан Кіндзельський ввів цікаву традицію.
Отой останній клаптик ковбаси чи хліба він різав на маленькі частинки. Їхня кількість дорівнювала числу людей за столом, плюс один. Коли кожен з’їдав свою частинку, останню різали ще раз. Це дозволяло продовжувати застілля, не відволікаючись на біганину магазинами у пошуках закуски.
Богдана Кіндзельського вже давно немає серед живих, але його метод успішно працює, і не лише у товаристві архітекторів.
Comments are closed.