Вперше усвідомив свій дивний статус на початку 2014 року при розмові з колегою, професором Донецького національного технічного університету, який, до речі, пізніше став відвертим сепаратистом.
Він у цілком дружній розмові згадав про марші ветеранів УПА на Галичині, на що я цілком спокійно відреагував, що і марші ветеранів Другої світової війни також відбуваються, пише Максим Карпаш у Репортері.
На підтвердження своїх слів сказав, що мій дід був ветераном радянської армії, а дід дружини – ветераном УПА. І жодних проблем чи навіть дискусій з цього приводу у нас в родині ніколи не виникало. Напевне, тому що ми розуміємо – це долі наших рідних і не нам їх судити. У нас свої долі, але зв’язок з ними ми відчуватимемо до скону.
Нині світ відзначає 75 років завершення тої війни в Європі. Вона забрала мільйони життів українців. Дійсно, на противагу радянській пропаганді, тепер, уже дорослим, я розумію, що нема особливо чого святкувати. А коли ще був живим мій дід, і ми ходили на парад до 9 травня, я по-дитячому тішився дідовому гарному кітелю, блискучим нагородам, його епізодичним спогадам про війну. Але він так ніколи й не розповідав ні бабусі, ні мамі, ні, тим більше мені, як почувався там насправді, якою була його власна воєнна історія. У тих своїх спогадах і думках він був самотнім.
Дружина дізналась про те, що її дідусь був в УПА, лише після його смерті – коли на похорон прийшли побратими. Він також був один зі своєю історією війни, зі своїми спогадами. Не мав, з ким поділитись, навіть серед родини – бо відомості про зв’язок з «бандерівцем» у радянські часи фактично ставали клеймом. Скоріш за все, ми ніколи достеменно не дізнаємось його історію війни.
Впевнений, що мої відчуття точно не унікальні та й не надто екстремальні. Просто це ілюстрація того, що далеко не все так в історії однозначно і в майбутньому однозначним не стане.
Недавно багато українських і світових ЗМІ розповідали про британського ветерана Другої світової Тома Мура. Найбільше він став відомим завдяки тому, що напередодні свого 100-ліття пройшов на ходунках 100 кіл навколо саду, аби зібрати гроші на підтримку британських медиків у боротьбі з COVID 19. Чоловік планував зібрати 1000 фунтів, а назбирав… близько 30 мільйонів.
Цікаво, що Мур долучився й до запису пісні, доходи від якої направили на підтримку лікарів і хворих. Вона написана ще у 1945 році, її співали різні виконавці, а 24 квітня цього року вона знову посіла перше місце у британському чарті. Назва пісні – «You will never walk alone» (Ти ніколи не будеш один). Крім усього іншого, це ще й найвідоміший у світі гімн футбольного клубу – «Ліверпуля». Та сама лиш її назва одразу нагадала мені про членів моєї родини, які брали участь у тій війні.
30 квітня 2020 року Том Мур відсвяткував свої 100 років і він не один. Йому надіслали близько 140 тисяч листівок з усього світу. І в ці дні, напевно, кожен має сказати своїм рідним – ти ніколи не будеш один.
