Юрій Погорілий з дитинства хотів стати військовим льотчиком. Його мрія збулася – полковник Погорілий зробив успішну кар’єру, захищав Україну з початку війни у 2014 й наводив жах на ворога.
Але 8 серпня 2022 року один з його бойових вильотів став останнім, пише Репортер.
Привабив розумом
Як розповідає Наталія Погоріла, Юрій з дитинства мріяв стати військовим і обов’язково – льотчиком. Ще малим одягав форму родича та уявляв, що теж служить. Далі хлопець з невеликого міста Мерефа на Харківщині зміг вступити до Харківського національного університету Повітряних Сил України імені Івана Кожедуба. І вступив успішно – при зарахуванні він був на восьмому місці зі 180 новоспечених студентів.
У нього були високі і фізичні показники, і знання. І взагалі, він мене вразив розумом, я люблю розумних чоловіків, – пригадує Наталія Погоріла. – Ми познайомилися з Юрою на дискотеці. Нічого особливого – підійшов, запросив на танець, одразу мені сподобався. Потім не підходив, але я підійшла сама, попросила провести мене додому. Так ми й почали зустрічатися. Через рік одружилися.
Наталія та Юрій – обоє військові, тож місце проживання їм доводилося змінювати часто. Першим місцем служби Юрія була Охтирка на Сумщині. Далі – 5 років у Чернігові. Тоді полк розформували і Юрія Погорілого перевели в Чугуїв на Харківщині.
Це навчальний полк, там було досить важко служити. З травня по жовтень я чоловіка майже не бачила: йшов з дому перед 06:00, а приходив о 22:00-23:00, – пригадує Наталія. – Мене це не влаштовувало, тож ми переїхали у Миколаїв. Там прослужили 5 років, а далі Юрі запропонували місце заступника командира у Франківську. Я спочатку була проти, бо ми вже наїздились. Але у мене тут живе мама, подумала, що це не такий поганий варіант, допоможемо їй на старості.
У Франківську Юрій Погорілий очолював 114 бригаду тактичної авіації. Тоді льотчика часто залучали на бойові вильоти під час АТО/ООС. Про Юрія навіть згадували у своїх програмах російські пропагандисти.
Подружжя думало, що залишиться у Франківську до пенсії. Та через п’ять років, у 2018, Юрія направили до Вінниці. Там він і служив у перші місяці повномасштабної війни.
«Вивозь дочку, почалося»
Ранок 24 лютого 2022 року Юрій Погорілий зустрів у Києві, де був по роботі. Перед тим кілька тижнів проходив військове злагодження на Волині. У перший день вторгнення їхав з Києва до Вінниці, на місце дислокації. Дорога зайняла 10 годин – усі виїжджали зі столиці.
Він тоді подзвонив і каже: «Терміново вивозь Діанку (молодша донька Погорілих – авт.) до мами в село, бо почалося», – розповідає Наталія. – До повномасштабної війни він казав, що щось буде. А я оптимістка, тож думала, що ні, все обійдеться. Але він виявився правий. Тож дочку ми вивезли, а я залишилася, пішла на роботу. Тоді з усіх усюд зліталися літаки: темно, нічого не видно, лише чути гул у небі. А потім пролунали вибухи.
Читайте: Місце тихих розмов і сумних усмішок. Один вечір на Алеї слави героїв Івано-Франківської громади
Далі Наталія не бачила свого чоловіка десь до квітня. Вона була в Івано-Франківську, а він – у Вінниці. За тиждень до Великодня приїхала до Юрія на один день.
Він мене зустрів о 16:00, ніч побув і зранку на роботу. Я здивувалася, планувала, що ми ще з кумами зустрінемось, але він сказав, що має йти. Потім ще тричі приїжджав до нас. А далі його не стало.
Снилося, що щось має статися
Юрій Погорілий загинув 8 серпня 2022 року, йому було 46.
Я йшла на роботу, коли мені подзвонила кума, спитала, чи з Юрою все добре. Вона знала, що він загинув. У мене зразу ноги підкосилися. Бо ще ввечері ми з ним розмовляли, – розповідає Наталія Погоріла. – По дорозі я бачила, що його співслужбовці йдуть назустріч, озираються, дивляться на мою реакцію, чи я уже знаю. Я довго не могла повірити, що це правда. А ще боялася бачити його мертвим. Бо розуміла, що тоді він буде снитися мені таким. А зараз сниться таким, яким я його пам’ятаю.
Наталія каже – часто бачить уві сні чоловіка. І до його смерті мала передчуття, що станеться щось погане. А він навпаки, завжди заспокоював, казав, що все буде добре. Але з початком повномасштабної війни дуже хвилювався за все і важко переживав смерть побратимів, льотчиків, особливо своїх колишніх курсантів.
Читайте: Вони загинули за Україну. Старшина ІІ статті Сергій Сисоєв
Мені давно снилося, що щось має статися, – каже Наталія. – А ще перед початком вторгнення у нього поламалися два годинники і один з них я ніяк не могла відремонтувати – постійно ламався знову. Кажуть, що годинник зупиняється перед смертю людини – якось так і вийшло. Але ще з 2014 року я дуже хвилювалася за Юру, коли він часто літав на бойові завдання. Коли прилітав АН-26 із вантажем-200, у мене просто лилися сльози. Не могла позбутися думки, що і в мене так буде. Так і сталося.
Зараз Юрій Погорілий похований на Алеї слави на Чукалівці.
Похорон відбувся 15 липня 2022 року. Тоді ж ховали ще одного легендарного пілота – Антона Листопада.
Спочатку я не могла повірити, що він загинув, і майже не їздила на його могилу – може раз у місяць, – каже Наталія Погоріла. – А зараз їжджу хоча б раз у два тижні, бо хочеться хоч так побути поряд.
Юрій Погорілий був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ і ІІ ступеня (31 жовтня 2014 року і 6 липня 2022 року), медаллю «За військову службу Україні» (15 квітня 2022 року) і медаллю «Захиснику Вітчизни» (17 серпня 2022 року).
Якраз перед початком вторгнення талановитий льотчик завершив навчання на курсах вищого керівного складу стратегічного рівня – після цього міг отримати звання генерала. Його життя обірвалося за два тижні до 24 річниці весілля. Наталія каже: їй дуже не вистачає чоловіка, двом донькам – батька. Зараз вони мусять вчитися жити без нього.
Авторка: Ольга Романська
