Біля волонтерського центра у Чернієві кипить робота. З десяток чоловіків носять туди-сюди коробки, на кожній – ім’я та прізвище військового, а також напрямки, куди посилки мають бути доставлені. Їх вантажать в автомобілі, які волонтери благодійного фонду «Власними зусиллями» переправляють на передову для наших воїнів, пише Репортер.
Згуртувались, аби допомагати
Благодійний фонд «Власними зусиллями» офіційно зареєстрували у вересні минулого року, хоча однойменна громадська організація існувала ще задовго до повномасштабного вторгнення. Її засновник Степан Куцмида родом з Чернієва, але раніше жив у Канаді. Повернувся в Україну під час Революції Гідності. Тоді й познайомився з франківцем Андрієм Ковалем. Разом вони почали допомагати бійцям і переселенцям.
Багато моїх друзів у 2014 році пішли воювати і їм потрібна була допомога, – розповідає Степан Куцмида. – Важко було з будь-якою амуніцією, взуттям, одягом – з усім. Держава не була готова до зустрічі ворога. Тому ми старалися максимально забезпечити наших хлопців усім необхідним.
З 2014 року організація ні на день не припиняла роботу. Амуніцію та гуманітарну допомогу, яку передавали благодійники з-за кордону – з Польщі, Німеччини, Італії, Канади та Америки – возили на передову. Також багато потреб закривали власним коштом.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми зі Степаном зідзвонилися і він запропонував їхати в Чернієв, саме там гуртувався кістяк нашої команди, – розповідає Андрій Коваль. – Ми розуміли, що треба щось робити, бо наша армія за короткий термін сильно масштабувалася. Відповідно, держава не могла оперативно забезпечити всі потреби військових. Почали скидатися грошима, купували речі для добровольців, які йшли на війну. Потім коштів стало менше, а потреб більше. Тому я пішов у податкову і зареєстрував волонтерську карту, аби не було проблем з прихованими доходами. Тепер на цю карту ми збираємо донати.
За словами Андрія, зараз військовим найбільше потрібні якісь сезонні речі. Наприклад, коли прийшла зима, то просили теплі каримати, спальники, термобілизну та окопні свічки. Щодо продуктів, то стараються передавати те, що займає мало місця, – снеки, енергетичні батончики, в’ялене м’ясо. Аби боєць міг взяти їжу на позицію і по калоріях йому б її вистачило на день.
Головне – машини
Раніше тут усе було забито гуманітарною допомогою, – показує напівпорожні кімнати у приміщенні колишнього кафе, де зараз облаштували волонтерський центр, Степан Куцмида. – Дві фури речей ми віддали переселенцям, бо їм також треба помагати, і знову починаємо набирати обертів. Зараз чекаємо на вантаж від наших друзів з Німеччини та Італії. Вони нас сильно підтримують. Раніше передавали тактичне взуття, в якому була потреба. Зараз чекаємо на теплі штани для танкістів.
Втім, основне, на чому зараз зосереджені зусилля черніївських волонтерів, – автомобілі для військових. З початку великої війни на передову вони доставили понад 160 машин. Частину купили за кошти благодійників, частину оплатили самі бійці. За кожну машину організація публічно звітує.
Багато автівок нам передала організація «Правий сектор Канади», – розповідає Степан Куцмида. – Також чимало волонтерів знають, що ми доставляємо машини в найнебезпечніші точки, і передають їх нам. Ми ж перед тим як відвезти машини на передову, їх ремонтуємо та фарбуємо. А звідтіля забираємо на евакуаторах побиті машини. Наприклад, цього разу їде дев’ять машин з чотирьома лаветами. Назад маємо евакуювати п’ять автомобілів. Чотири на лаветах, а одна своїм ходом. П’ять машин залишаться у підрозділах, які зараз в Соледарі, Бахмуті, Кураховому та Гуляйполі.
Возять автівки на фронт через кожні 10-14 днів. Поїздка займає в середньому три доби. Наразі було вже 40 виїздів.
Загалом в організації 25 людей. Але водіїв, які їздять постійно, – дев’ять. Більше брати людей нема потреби, каже Степан, бо вони туди не на екскурсію їздять. До того ж це велика відповідальність.
Для мене найважчою була поїздка в Куп’янськ, на третій день звільнення Харківської області, – говорить волонтер Василь Гаврилів. – Спершу ми забуксували на першій лінії, а потім з «нульовки» евакуйовували дітей та жінок. Тоді ми зникли зі зв’язку на дві доби, і хлопці трохи переживали. Зараз уже звикли. Їдемо до хлопців в найгарячіші точки, як в гості. Та й для них кожен наш приїзд – як свято.
Волонтерство – це поклик душі
Машини благодійники ще забивають гостинцями для бійців та гуманітарною допомогою, до збору якої долучилися навіть діти. Щоразу за кілька днів до від’їзду волонтери фонду оголошують про збір посилок на певні напрямки. Люди зносять пакунки в місцевий ЦНАП або безпосередньо у волонтерський центр.
Коли ми дізналися, що наші волонтери їдуть на схід, то вирішили допомогти заповнити машини, – говорить бухгалтерка Черніївського ліцею Ірина Перхулин. – Зараз уроків нема, але вчителі на роботу ходять. Тому ми розподілили обов’язки і кожен робив своє. Приготували шість відерок куті, тисячу вареників, салат з бурячків, пампушки, варення. Вчителі позносили яблука та консервацію. Також ми зробили 149 окопних свічок і маскувальні сітки.
Окрім цього, волонтери приготували для кожного бійця адресні посилки. Поклали туди грілки, одноразовий душ та засоби гігієни, а ще – смаколики, які хлопці можуть брати з собою на позиції. Також у кожну посилку поставили браслети-обереги та малюнки місцевих дітей.
Ми вже плюс-мінус знаємо, в якій точці скільки хлопців служить і намагаємось відповідно ділити допомогу. Хлопці теж намагаються не набирати зайвого, бо це їхня мобільність, – каже Андрій Коваль.
За словами волонтерів, такі поїздки дуже дорого обходяться, а допомоги меншає. Цього разу на пальне задонатили місцеві дітлахи – вони віддали волонтерам гроші, що наколядували під час Різдвяних свят. Степан Куцмида каже, що в селі є близько 30 дітей-волонтерів, які дуже активно допомагають, і дорослим треба в них ще вчитися.
Бійці зі свого боку віддячують військовими експонатами. Передають з фронту гільзи, залишки від снарядів, уламки російських безпілотників, залишки одягу та амуніції окупантів, підписані прапори. Колись з цього всього в Чернієві планують зробити музей.
Наразі волонтери займаються ремонтом чергової партії автівок і готуються до 41 поїздки на передову. Степан переконаний, лише завдяки спільним зусиллям Україна переможе.
Я не бідна людина і міг легально виїхати в Канаду та вивезти сім’ю, бо в мене є всі документи. Але вирішив, допоки війна, буду працювати на перемогу. Для мене волонтерство – це поклик душі, – говорить чоловік.
Авторка: Ірина Гаврилюк
Фото: Юра Паливода
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
Comments are closed.