Котики з Херсона – обов’язково з кавунами, кіт з Маріуполя – з якорем. Той, що з Краматорська – не зовсім кіт, а кототанк чи танкокіт. Франківський кіт шиє екоторбинки, а Тисменицький чимось нагадує директора хутряної фабрики. А ще тут є собаки, яких не змогли забрати з собою, папужки, які теж залишилися вдома. І, звісно, сам дім. Тут – це на малюнках малих любителів шиття. З малюнків вони перекочовують на шопери, а ті вже потроху розходяться між люди за донати для ЗСУ.
Як це відбувається, «Репортер» розпитав у засновниці творчої майстерні «Клаптик» Наталі Філіппської.
Головне – діти посміхаються
Сам «Клаптик» розташований в підвальному приміщенні католицького ліцею. Місце ну дуже атмосферне – цегляні стіни, клаптики тканин, набори ниток, швейні машинки. І ще зграйка дівчаток, якісь щось малюють, вирізають і навіть шиють. Дівчата зовсім дрібнота. Наталя пояснює, що це наймолодша група їхніх занять для діток «ФранКоло» – всім до 6 років.
Щоб не заважати, ідемо в невеличку кімнату за шторку. Жінка сміється, що саме тут мами ховаються від дітей, яких привели на заняття. І саме тут на жердині висять уже відшиті шопери з дитячими малюнками.
Все почалося з того, що нам запропонували участь в ярмарку в Берліні, – розказує Наталя. – А це не наша взагалі ніша. Ми не маємо готових виробів для продажу, бо ми ніколи ще такого не робили. Але вирішили спробувати, тим більше, що там частка з продажу має іти на підтримку ЗСУ.
Довго не думали, погодилися і взялися до роботи. І постало питання – що ж шити.
Ідей як таких дуже сильно багато не було, але вирішили взяти на допомогу дітей. Їх у нас багато. Завдяки «ФранКоло» маємо кілька груп на тиждень, – продовжує Наталя. – І як це у нас заведено, вони всі шиють, що собі хочуть. А перед тим, як щось пошити, обов’язково малюють.
Тобто кожен виріб починається з ескізу, який діти обов’язково наносять на папір. Це звичайний малюнок, або як ще його тут називають – технічний. Потім по ньому роблять викрійку.
І так сталося, що більше вони малюють звірів, а саме – котиків. І тоді вже в нас почали складатися пазли. Ярмарок, допомога ЗСУ, котики. Котики тісно асоціюються з нашими бійцями. Тому на котиках і зупинились. А оскільки діти у нас з різних міст і сіл України, то й котики також із різних міст і сіл України. А назвати це все – «Котики України».
Наталя показує зображення на вже готових виробах. На першому ж хатинка у серці та підпис – «Чорнобаївка».
Це не про котиків – це про те, за чим дитина сумує. За домом. Херсонських і Чорнобаївських котів у нас найбільше, – розповідає Наталія. – Бо Світлана Тарасенко, яка зараз якраз працює з дівчатками у сусідній кімнаті, вчителька праці з Чорнобаївки. Вона залучила до цього своїх дітей, яка зараз розкидані по світу. І от діти малюють те, за чим вони сумують, кожен малюнок має свою історію, свої емоції.
От, наприклад, котик Варі Малахової з Франківська, в його окулярах відбивається Ратуша.
Дівчинка влітку з друзями з двору вирішила плести браслетики і зібрала якусь неймовірну суму на прилад сусіду в ЗСУ, – розказує Наталя. – І вони помогли, це було дуже круто.
На іншому шопері – дві собаки. Цих песиків сфотографувала дівчинка, яка вимушена була з батьками швидко втікати, а собак взяти не змогли. Вона зробила фото на згадку, а потім його перемалювала.
Вона так вміло передала емоції, що ми тут ридали пів дня з того малюнку.
Ця торбинка за малюнком Данила Мойсеєва, який живе у Франківську і також нашив з бабусею дуже багато торбинок, продав і вони закупили купу потрібних речей на підтримку ЗСУ.
Є кіт з Маріуполя, його малювала дівчинка з цього міста, яка зараз живе у Франківську.
Дуже важко було і мамі, і дитині це все згадувати, вони знову переживають ті емоції, – каже Наталя. – Діти, які до нас ходять, вони переважно з інших міст. На заняттях ми помічаємо, що вони відроджуються. Це для них як терапія. Вони трошечки розморожуються, більше посміхаються. Особливо, коли вони бачать багато кольорових клаптиків і можуть робити з ними, що хочуть, а не те, що їм диктують.
Коли хочеться ділитися
І от коли діти це все намалювали, шопери відшили, майстриням з «Клаптику» дуже захотілося залишити це все тут, в Україні. Бо де у світі зможуть краще відчути й зрозуміти ці роботи?
Аби залишити це все тут, ми придумали ним поділитися. – пояснює Наталя. – Перше, то організувати виставку малюнків. Пізніше зрозуміли, що ці роботи можемо не лише показати, вони можуть принести користь нашим бійцям. Їх можна ще відшити й віддати за донат.
Окремий рахунок вирішили не відкривати, а приєднатися до збору, який проводить радіо «Західний полюс».
Тобто кожен може обрати собі малюнок, задонатити на банку 500 грн, і тоді «Клаптик» відшиє потрібний шопер. Покрокову інструкцію ми залишимо вкінці матеріалу.
Можливо, трохи забагато кроків і сума не така маленька, але тут трохи більше вкладено, ніж сам донат і сама сумка, – розказує Наталя Філіппська. – Ми тут не дуже рахуємо навіть вартість матеріалів. Більшу вагу має емоційний зв’язок – між дитиною, яка це намалювала (спершу вона пережила щось і змогла це викласти на папері), ми це теж співпережили та змогли відтворити в тканині. Цей зв’язок мав би передатися тій людині, яка шопер купить. А ще пов’язати з бійцем, якому вона задонатить. Мені здається, що саме за цю цінність людина і платить.
Війна змінила багато, але не все
Творчій майстерні «Клаптик» уже шостий рік. Заняття з дітьми є одним із ключових напрямків роботи.
Як каже Наталя Філіппська, місія «Клаптика» – проводити швейні тусовки, які будуть цікаві тим, хто любить, хоче, вміє, хоче, але ще не вміє шити.
Війна фактично зупинила роботу майстерні.
Ми всі опинилися в невідомості. Не розуміли, що робити, куди йти, – пригадує вона. – Три дні я не знала, що зі мною творилося взагалі. Потім зрозуміла, що треба щось робити, бути корисною. Треба було плести маскувальні сітки. І коли я прийшла в Білу хату (адмінбудинок у Франківську – ред.), там був волонтерський пункт, то побачила, як жінки канцелярськими ножицями ріжуть тканину на смужки. Побігла в майстерню, бо в мене є електричний ніж. І то вже була моя робота – різати. За це я дістала прізвище «Жіночка з ножем».
Тоді почалися викрійки, шиття для військових і так далі.
Тоді мною керувала злість на ворога, в лютому мене заціпило й відпустило аж у травні, коли ми змогли відновити заняття з дітьми, – каже Наталя Філіппська. – Нас об’єднали у проєкт, який мав працювати з дітками в гуртках. З нами працював психолог, навчав, як взагалі підходити до дітей, які постраждали від війни. Бо діти з різних місць поприїжджали. І все вони бачили, і все вони чули, і пережили дуже багато. Трошки було страшно, чи все правильно робимо. Мало того, що ми тут зі своїми емоціями, а ще й діти, які бачили все зблизька, пережили. Але робота з дітьми дуже заспокоює, відволікає.
Через якийсь час стало легше і дітям, і їхнім наставницям. Діти змінювалися, якісь поверталися додому, якісь їхали далі за кордон.
Перші прощання з дітьми були особливо важкими. Ти відпускаєш від себе дитину, а в голові крутиться, а чи все буде добре з нею, чи правильно батьки роблять, чи побачимось ми колись…
Але коли ідуть одні, то приходять інші. Далі зшивають клаптики, роблячи з них кумедних кривих зайців, або малюють дивних котів. Вплітають туди свій смуток, страх, радість і сміх.
«Клаптик» працює заради цих емоцій. Хоча тут точно знають, коли не будуть шити. На день Перемоги. Тоді тут будуть всі їсти великий торт.
Як придбати шопер з малюнком
Тож умови прості:
- обираєте малюнок,
- надсилаєте «Клаптику» номер або фото малюнку на сторінку у повідомлення з обраним малюнком,
- оплачуєте донат від 500 грн на відкриту банку «Західного полюса» з поміткою Шопер №___
- надсилаєте «Клаптику» в повідомлення скрін про оплату
- за кілька днів забираєте своє замовлення.
Однакових не пошиють точно. Кожен шопер – авторська робота.
А це перелік добрих справ, які робите одночасно:
- підтримуєте дитину та її щире бажання допомогти,
- підтримуєте команду Клаптика, у складі якої зараз є вимушено переселені особи,
- підтримуєте ЗСУ,
- підтримуєте єдність України,
- отримуєте авторську річ.
Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/tv26N3Lsp
Номер картки банки 5375 4112 0348 1424
Посилання на пост радіо «Західний полюс» https://www.facebook.com/zahpolus/posts/628325012635933
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
Авторка: Женя Ступ’як
Comments are closed.