Всі новини
Тетяна Соболик Мало кому не пощастило аж так, що він не бачив радянський фільм «Операція «и». Саме в ньому доволі скептично, як на ті часи, показано роль так званих народних дружинників. Часи минули, а ті ж самі дружинники залишилися. Тільки от називаються ці люди тепер «громадськими працівниками». А виконують наче ті ж самі обов’язки. Тільки колись про них знали більше. Їм довіряли. І найголовніше — це було навіть почесно. Повторимося: часи змінилися.
Микола Волков Молодь України вдруге здаватиме зовнішнє незалежне оцінювання. Цьогоріч не обійшлось без змін. Про них йшлося на вчорашній прес-конференції начальника управління освіти і науки ОДА Зінаїди Болюк.
Конкуренція для ринків чи створення N-oї кількості робочих місць? Тетяна Соболик Центр Івано-Франківська переповнений різноманітними «лавочками». Тут можуть пропонувати щось пожувати, випити, купити парасольку, якщо саме зараз падає дощ, чи шапочку — якщо раптом вітром здуло. Поміж тим, можна випити кухоль пива або покатати дитину на машинках. Для когось це задоволення, а для когось робочі місця — легальні чи нелегальні, то інше питання.
Євгенія Ступ’як Меморіальний комплекс імені Степана Бандери, поруч з повінню, — топ-тема минулорічного життя нашого міста. Кому ж з іванофранківців не відомі перипетії з вибором місця, пошуками архітекторів, збором коштів як з бюджету, так і з громади? Враховуючи всю політичну демагогію, яка огорнула комплекс як густий туман, чули про це всі: від старого до малого. І ось цей великий день настав. 1 січня до 100?річчя від дня народження Бандери пам’ятник таки відкрили. Все як годиться — помпезність, вінки, прапори, промови політиків. Дали право на слово навіть родичам, щоправда, під кінець. Й Івано-Франківську врешті відкрили, що ж за диво таке — Меморіальний комплекс Степана Бандери.
Вуличні розмови, 27 січня 2009 року:Добродій Х: «Кажуть, що буде той дефолт… То шо, держава збанкрутує, чи як?»Добродій ХХ: «Юля ж вам вже сказала, пане, шо нічого такого не буде. Що вона усе із Путіним порішала, і все в нас буде чудово».Добродій Х: «То ви, певне, так з мене збиткуєтеся, пане, я то так розумію? Від чого, ви кажете, буде чудово?»Добродій ХХ: «Від щирої віри, пане, від щирої віри…»
«Оглядач», 26 січня 2009 року:«Тільки 21% латвійців позитивно оцінює членство своєї країни в Євросоюзі. 43% вважає, що Латвія не виграла від вступу до ЄС».
«Українська правда», 23 січня 2009 року:«Хорошковський пішов проти Тимошенко. Він заявив: «Поки в мене не буде контрактних умов, газ у підземних сховищах буде залишатися газом РосУкрЕнерго».
Верховна Рада 26 січня скасувала свою постанову від 2004 року про призначення Володимира Стельмаха на посаду голови Національного банку України. Міністр юстиції Микола Оніщук вважає, що Стельмах продовжує обіймати посаду голови НБУ, незважаючи на рішення Верховної Ради скасувати постанову про його призначення, оскільки Стельмах може бути звільнений з посади лише у порядку, передбаченому Конституцією України та закону «Про банки і банківську діяльність». Деякі політики вважають, що Стельмах став розмінною монетою у політичній боротьбі.• 1. Наскільки, на Вашу думку, легітимним чи абсурдним є рішення Верховної Ради про відміну постанови щодо призначення Володимира Стельмаха головою НБУ у 2004 році?• 2. Як Ви вважаєте, чи намагання поміняти голову НБУ носить суто економічний характер, чи має якийсь політичний підтекст напередодні президентських виборів?
або як сільська рада ізолювала людей від телебачення Марія Гаврилюк Відомі ясновидці у свій час передвіщали, що настане час духовного відродження людства. За трактуванням пророцтв Нострадамуса, не виключено, що країною, з якої почнеться це відродження, може стати Україна. Ясновидиця Ванга також пророкувала, що «Русь знову стане великою імперією, перш за все — імперією духу». Очевидно, духовне просвітлення має початися в селі Річка Косівського району, де 5 січня цього року припинили трансляцію телевізійних програм, таким чином відрізавши мешканців села та околиць від зовнішнього світу. Тому людям не залишилося нічого іншого, крім молитов, медитації та духовного просвітлення протягом різдвяних свят і надалі.
Микола Волков Івано-Франківський Білий будинок зараз наочно показує приклад українського сусідства. Що один зробить хорошого, то інший не хоче переймати, бо то не його…
Володимир Єшкілєв У різноманітних частинах світу зменшується кількість впорядкованого. Перебіг світової системності швидко втрачає впевнені контури «епохи» і стає звичайнісіньким межичассям.
Євгенія Ступ’як У вівторок, 27 січня, в культурно-мистецькому житті Івано-Франківська відзначали доволі незвичне для?нашого міста свято — 173?річницю від дня народження скандально відомого письменника Леопольда фон Захер-Мазоха. На згадку про?нього в культурно-мистецькому центрі «Є», який, до речі, впевнено займає лідерські позиції по кількості проведених культурних заходів, відбулася презентація українського перекладу книги Захер-Мазоха «Венера в хутрі» Наталії Іваничук.
Євгенія Ступ’як У малому залі Івано-Франківського обласного Художнього музею 22 січня відкрилася виставка робіт випускників «Школи мистецтв «Вихідного дня». Сама виставка — це підсумок тримісячного навчання звичайних людей, які наважилися спробувати себе у мистецтві — навчитися відображати свій внутрішній світ у кольорах, відтінках, грі світла й тіні чи в зліпках глини. І судячи з представлених робіт, у них це непогано вийшло.
Євгенія Ступ’як Минулого четверга, 22 січня, в?культурно-мистецькому центрі «Є» відбулася презентація книги франківської письменниці Ольги Деркачової «За лондонським часом». Презентована збірка видана «Типовітом» у?серії «Інша проза», яка за?задумом її креаторів мала?б стати антиподом до?сучасних гламурних писань та протистояти попсовизації літературного процесу.
Євгенія Ступ`як Звичка — це втрата, звикати до?когось?/?чогось — втрачати частинками: інтонації, тони, тіні, шепоти, дотики. Врешті, остаточно звикнути і втратити, внести в перелік буденності, постійності, непомітності. Стати біднішим на когось чи щось, наприклад, стати біднішим на місто, на колір неба над ним, на фасади будинків, навіть на сірість і бруд, яких просто навчилися не помічати, не чути, не відчувати. Щоб місто стало не-звичним, потрібно його просто побачити. Шкода, та сприймати по?новому можемо те, що побачили вперше. А от знаходити нову цінність у тому, що й так наше, вміємо зазвичай по втраті.