У липні минулого року в Україні внесли зміни до закону про «Статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». За тим документом право на статус учасника бойових дій мають усі бійці, які брали участь у війні на Донбасі. А як наслідок – їм надаються суттєві пільги. Та от процедура отримання того статусу виявилася ой якою непростою. Більш ніж за рік війни з Прикарпаття його отримали лише 163 чоловіки, а нині вже демобілізованим доводиться вертатися в АТО. Не повірите – за папірцями!
Кабінети з окопами
З представниками ГО «Обласне об’єднання «Воїни АТО» ми зустрілися в понеділок по обіді. Ці хлопці не з чуток знають, як непросто боротися з бюрократичною машиною, з якою стикається практично кожен боєць. Саме тому в лютому цього року і створили таку організацію. Її голова Роман Перцей – зараз в АТО, у складі 128 бригади. А «Репортер» говорив з трьома його заступниками. До них, кажуть, можна звертатися з будь-яких питань, чим зможуть – поможуть.
«Щодо отримання статусу проблем дуже багато, – розповідає заступник голови Андрій Долик. – У Нацгвардії та МВС із цим трохи краще, а в ЗСУ це гальмується. Чому? То не в нас питати. От, маємо конкретний випадок. Роман, ти скільки з цим мордуєшся?».
«Та вже півроку», – відповідає Роман Вішка, заступник голови з земельних питань, боєць 72 бригади, комісований за станом здоров’я.
«Почалося з госпіталю, – розказує він. – Полікували, відправили на комісію (ВЛК), там визнали непридатним. І тут почалася ця «канітель». Документи ВЛК зі шпиталю відправили у військову частину, це у Білій Церкві. На руки не дали – інструкція забороняє. В Білій Церкві нікого нема – лиш пару чоловік, бо штаб у зоні АТО. Куди ті документи мають прийти – не зрозуміло. Поїхав я туди, кажуть, чекайте, поки нема, коли прийдуть, не знаємо. Втім прийшли, але штабу ж там фактично нема, усі в АТО. Тож я беру ті документи, їду на фронт. Приїхав туди, де був штаб, а він переїхав – у Волноваху. Я туди, знайшов, заходжу у штаб – кажуть, ми не приймаємо, йди до комбрига. А як до нього попасти – йому ж не до того, у нього війна?! І так я два тижні там пробув – сидів з пацанами в окопах, «доліковувався».
Врешті Роману таки підписали наказ про звільнення, просив ще якісь документи, витяги з наказів, – нічого нема, знову дзвоніть у частину. Після черги дзвінків сказали: приїжджайте, є. Поїхав знову в Білу Церкву, дивиться на ті витяги, а там звання неправильно вказане, а там – прізвище. Почалося ходіння з виправленнями.
«Звідти уже, як демобілізований, приїхав і пішов у міський військкомат, – продовжує він. – Здав документи, місяць вони там стояли, поки не пішов виясняти в обласний – не передавали. Звідти уже в Міноборони. Тепер вони там, лежать.
«У мене також історія була з помилками, – підхоплює Долик. – Побатькові я Ігоревич, а всю війну пройшов як Іванович. У всіх наказах так. А я ж їх в очі не бачив, поки не став розбиратися! Виправили, зараз папери теж у міністерстві, але не знаю, чи їх з тими вправленнями приймуть». Про помилки можна говорити годинами, додає він. Документи губляться, сектори закривають, бригади розформовують, потім позбирати все – дуже проблематично.
Нині, каже Долик, в області статус мають 163 людини – більшість із них з МВС і Нацгвардії. Скільки ще мають право на статус, ніхто сказати не може. «На нині військкомати не володіють інформацією по людях, які перебувають в АТО, – говорить він. – Вони знають лиш скільки мобілізували – це десь 2000. Їхня робота завершується на тому, що призвали, віддали в частину – і все».
Ніхто з військових, кажуть хлопці, не ішов воювати за ті «корочки», але свої права треба відстоювати. Для того і об’єдналися.
Добровольці – хіба в суд
А от хто взагалі навіть не пробує подавати документи, так це бійці добровольчих батальйонів – ДУК «Правий сектор» та ОУН. Наразі вони єдині, хто не підпорядковується державним структурам.
«Це можна робити хіба в судовому порядку, – каже Сергій Мороз, госпітальєр ДУКу і заступник голови ГО з питань поранених і загиблих. – У суді треба довести, що ти там був, привести мінімум чотирьох свідків, хто давав наказ і т. д. Наші не зверталися. Добровольці цим сильно займатися не будуть, принаймні зараз. Процедуру нам розказали юристи, бо ми хотіли, аби наші поранені отримали компенсації, але все дуже складно. Здається, у Києві хтось подавав, але то вже тягнеться десь півроку».
Усе, що отримують поранені добровольці та сім’ї загиблих, – за рахунок волонтерів і місцевих бюджетів. «Держава це ніяк не прописала, – каже Долик. – Але от на сьогодні утворена наша спілка і ми стараємося захищати інтереси усіх бійців. От, сім’ї Дмитра Ломея виділено гроші на квартиру – але це з місцевих бюджетів. Зараз є питання по двох поранених хлопцях з ДУКу – теж надія лиш на ці бюджети». При цьому всі тут добре розуміють, що місцеві бюджети геть невеликі й на скільки їх стане, невідомо.
Плюс до того, кожен район і місто обласного значення мають свою програму підтримки учасників АТО, з їхніх бюджетів фінансують пільги і допомоги. У кожній програмі прописані свої, але вагому частину з них, дляприкладу 75 % плати за комуналку, мала б фінансувати держава, якби людина мала той офіційний статус.
До слова, про добровольців. 7 квітня Рада прийняла закон, за яким вони теж мають право на статус учасника бойових дій. Але його ще має підписати президент.
Віз трохи котиться
Куратор єдиного інформаційного центру для учасників АТО Володимир Веркалець каже, що зараз справа із наданням статусу таки зрушила з місця. Якраз перед версткою цього номера «Репортера» він повідомив: є дані, що в область направляються документи щодо надання статусу ще десь 100 бійцям.
Веркалець пояснює ситуацію. Надсилати документи щодо надання статусу повинна військова частина, де служить боєць. «Але, на жаль, є частини, де кадровики не дуже звертають на це увагу, і демобілізовані вертаються сюди, приходять у військкомат, а їх питають – маєте статус чи ні? Хлопці кажуть: а нам ніхто нічого не говорив. Ну тоді давайте папери – і тут виявляється, що 50-60 % потрібних документів вони не мають».
Тоді є два варіанти – військкомат бере цю роботу на себе і надсилає запити, чи боєць сам їде їх збирати. Перший варіант зазвичай забирає чимало часу…
Зараз, додає Володимир Веркалець, процедуру і так спростили, адже раніше рішення про надання статусу приймала міжвідомча комісія – зараз це вирішується на рівні кожного міністерства зокрема. А комісія засідає лиш тоді, коли питання спірне.
У Міноборони є затримки, бо до них приходить дуже багато документів і вони не встигають їх обробити, стверджує Веркалець. Зараз п’ять областей звернулися до них, аби передати цю роботу безпосередньо обласним військкоматам. Чи прислухаються – поки що не відомо.
Насправді, все дійсно складно. І бійцям, які вернулися з-під куль і снарядів, таки треба йти на ще один фронт – бюрократичний. Але й там мусимо перемагати – бо це теж частина цієї війни.
Контакти Єдиного інформаційного центру
Івано-Франківськ, вул. Леся Курбаса, 2, каб. 1
Номер телефону «гарячої» лінії: 0 800 501 552 (вхідні дзвінки безкоштовні).
Мобільні номери: 096 766 77 55, 066 766 77 55.
(За потреби там дадуть контакти до ГО «Обласне об’єднання «Воїни АТО»).
Перелік необхідних документів
- Оригінал довідки про безпосередню участь в АТО.
- Витяги з наказів по стройовій частині про вибуття (прибуття) до військової частини після виконання завдань АТО.
- Витяги з наказів по стройовій частині першого заступника керівника Антитерористичного центру (командира сектору) про прибуття для виконання завдань антитерористичної операції та вибуття до місця постійної дислокації.
- Копії посвідчень про відрядження (в разі їх наявності).
- Копії документів про отримання поранень (в разі наявності).
- Інформація про осіб, яким надається статус учасника бойових дій.
- Копія першої сторінки паспорта громадянина України.
Пільги для учасників бойових дій
- Безоплатне одержання ліків.
- Безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням.
- 75 % знижка плати за користування житлом.
- 75 % знижка плати за користування комунальними послугами.
- Безоплатний проїзд у міському транспорті.
- Щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів.
- Виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 % середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи.
- Використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час.
- Переважне право на залишення на роботі при скороченні.
- Першочергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок.
