Василь Кричун — учасник Наглядової ради ІФ ІТ Кластер, Mobile Software Architect, або архітектор програмних засобів для мобільних пристроїв у компанії Avenga. В ІТ працює вже 18 років, але війна змусила змінити фах — айтівець став командиром взводу в окремому стрілецькому батальйоні.
Про те, які навички з IT-професій виявилися корисними у війську, на що здатна його нова команда та які знання Василь Кричун опановує в окопах — у матеріалі hromadske, пише Репортер.
Доїхати додому та штурмувати військкомат
Багато знайомих Василя не вірили, що повномасштабна війна таки почнеться. На відміну від них, чоловік заздалегідь склав тривожний рюкзак і возив його з собою. 24 лютого Василь зустрів у Львові: того дня мав складати фінальний іспит на ліцензію приватного пілота (PPL). Його розбудив дзвінок дружини: «Вставай, війна почалася… Франківськ обстріляли» (Василь живе в Івано-Франківську — ред.).
«Пам’ятаю, як зв’язався з пілотом-інструктором, який повідомив, що небо закрили для польотів і мій іспит переноситься на невідомий час. Під звуки сирен виїжджав зі Львова до Івано-Франківська, спостерігаючи кілометрові черги на заправках і до банкоматів. Я думав, аби тільки не заблокували дороги й не зник зв’язок, і щоб я міг дістатися до рідних», — згадує чоловік.
У перші дні війни Василь, як і багато інших, ходив до військкомату, де йому сказали чекати. Вступити до лав територіальної оборони теж не вийшло через велику кількість охочих.
До теми:
Нитка за ниткою. Історія про людей, кікімори та коломийський поїзд
«Було важко психологічно: постійно “залипав” у новинах, переживав за близьких, не міг сфокусуватися на роботі, почувався винним, що роблю недостатньо, — розповідає він. — Але пізніше усвідомив, що в умовах війни, коли економіка сильно постраждала і не весь бізнес може повноцінно працювати, моя робота в ІТ-галузі теж може бути дуже корисною країні».
Чоловік сфокусувався на фінансовій допомозі для ЗСУ та різних волонтерських ініціативах. Військових навичок у нього було небагато, бракувало реального бойового досвіду. Але пізніше Василя як офіцера запасу все ж мобілізували.
Бліндажі з «євроремонтом» від «бойових бобрів»
Мобілізація не була несподіванкою.
«Особисті речі, як я вже згадував, спакував заздалегідь. Рідні були морально підготовлені, що мені доведеться йти служити, але, звісно, ця звістка їх сильно схвилювала. Дружина з дитиною були за кордоном. Але я постійно всіх заспокоюю, що в нас майже санаторій — сонце, свіже повітря, фізичні вправи», — усміхається Василь Кричун.
Він розповідає, що його хотіли відправляти на місце служби ледь не наступного дня, хоча він сподівався, що матиме кілька днів для завершення справ. Чоловіка направили до стрілецького батальйону, де нібито були потрібні айтівці. Але з «айтішного», за словами Василя, там була хіба робота за комп’ютером.
«Так само до мене в частину цей військкомат “загітував” і геодезистів, і людей з іншими “дуже потрібними” в піхоті спеціальностями. Фактично це тільки виконання плану з набору. А як готувати таких призовників і працювати з ними далі — вже проблеми військових частин і командирів», — каже Василь.
Читайте також:
Він став командиром взводу в окремому стрілецькому батальйоні. Батальйон поки не на «нулі», але готується до будь-яких змін у ситуації. Зараз бійці облаштовують оборонні рубежі та виконують бойові чергування на одному з напрямків потенційного наступу ворога.
«Простіше кажучи, наші завдання — це копати, закопуватись і маскуватись. У моєму взводі є багато бійців із будівельними спеціальностями, тому я б сказав, що мені з ними дуже пощастило. У нас бліндаж ледь не з євроремонтом. Окопи зроблені так, що до нас водять екскурсії з інших підрозділів», — хвалиться Василь Кричун.
Через добре облаштовані позиції його взвод називають «бойовими бобрами». Військові навіть подумують закріпити за собою цю назву.
Усім необхідним забезпечені з різних джерел
Крім чергувань, бійці багато часу тренуються. Постійне носіння зброї, підняття за тривогою переростає у звичку. Також періодично виконують марш-кидки по 5-7 кілометрів у повному екіпіруванні. Василь вимагає від свого взводу вміння користуватися різними зразками озброєння, що є в підрозділі, а не лише тим, що відповідає посаді.
«Спочатку з незвички було важко, дехто бурчав. Але більшість “за”, бо розуміє, що в критичних умовах це реально знадобиться», — каже Василь.
Частина, де він служить, загалом забезпечена: військові отримали форму, мінімальне спорядження, засоби гігієни. Немає проблем і з продуктами.
«На початку служби мало хто розумів, що зі спорядження знадобиться під час виконання завдань. Допомагав пошук у Google та спілкування з товаришами, які мають досвід бойових дій, — пояснює Василь. — Для мене, наприклад, було відкриттям те, що розвантажувальна система (або “розгрузка”) важливіша, ніж бронежилет. Його складно носити весь час, бо страждає спина. Він потрібен тільки на чергуванні або в разі реальної загрози бойових зіткнень».
Так військові збирали інформацію по крихтах і поступово закуповували спорядження. Волонтери теж допомагали й допомагають, але переважно не з військовим спорядженням, яке складно знайти.
«Простіше самому знайти й замовити, часто значно переплачуючи. Бо все з позначкою military коштує значно дорожче», — вважає Василь.
Він каже, що покрив зі своєї фінансової подушки ще деякі витрати: інструменти й матеріали для будівництва бліндажів, облаштування позицій і побуту. Крім того, на позиції перекочувало і чимало спорядження для туристичних походів, в які командир взводу часто ходив до війни.
Як досвід в ІТ допомагає на війні
Василь Кричун каже, що дуже корисним на війні виявився досвід роботи проджект-менеджером на великих ІТ-проєктах.
«У моєму взводі 30 людей. Більшість із них не були знайомі до цього, але тепер мають жити та служити разом. Це люди з солідним життєвим досвідом, вкоріненими звичками, поглядами, тому зробити з них команду — ще той виклик. Поки що мені це вдається», — розповідає Василь.
Основним правилом хорошого керівника він вважає «організувати все так, щоби максимально ефективно використовувати навички людей і не заважати».
Також допомагають навички системного мислення та оптимізації процесів. За словами Василя, армія хоч і перебудовується, але досі залишається дуже консервативною. Чимало організаційних проблем виникає через те, що керівні посади обіймають люди без сучасного бойового досвіду — лише з освітою в радянських військових навчальних закладах.
До теми:
«Суперечливі накази негативно впливають на моральний стан підрозділу. Тому я намагаюсь розпитати чи зрозуміти, на який результат очікують, і тоді вже ухвалюю рішення задля максимальної ефективності. Іноді варто трохи почекати, й наказ, що суперечить здоровому глузду, скасують. Це як у короткометражному фільмі про вагони», — каже Василь.
Не забуває Василь і про цивільну спеціалізацію. Він підготувався й закінчив курс SEI. Software Architecture Design and Analysis («Дизайн і аналіз архітектури програмних засобів»), навчання на якому перервала війна.
«Це вдалося завдяки допомозі колег з Avenga, які надіслали мені ноутбук і допомогли з матеріалами та консультаціями для завершення курсу. Щойно мене мобілізували, компанія почала допомагати фінансово та зі спорядженням. Колеги та друзі постійно підтримують зв’язок та пропонують допомогу. Я неймовірно вдячний усім за такий надійний тил», — каже Василь.
Comments are closed.