Статті

Пам’яті «Маестро». У Снятині митці відзначили день народження музиканта і бійця, якому назавжди 45 (ФОТО)

Google+PinterestLinkedInTumblr

Руслану Бережному (псевдо – Маестро) зі Снятинщини 26 жовтня мало б виповнитися 46 років. Але він загинув 22 березня біля Слободи-Кухарської на Київщині. Тож рідні, друзі відзначили його день народження так, як він би хотів.

У художньо-меморіальному музеї Василя Касіяна зібрали друзів. Була виставка коломийських художників, з якими товаришував Руслан Бережний. А також приїхали музиканти, з якими він свого часу грав на вулицях міст, у поїздах, пише Репортер.

Гітара для Маестро

Музика – все

Руслан Бережний з позивним «Маестро» у 2014 році пішов на війну добровольцем. Спочатку служив у батальйоні «Прикарпаття», а коли його розформували, перейшов гранатометником у 15 батальйон 128 гірсько-піхотної бригади. Був поранений, після одужання знову повернувся на фронт. Потім демобілізувався й намагався влаштувати мирне життя.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, він одним із перших пішов захищати Україну.

Руслан бережний Маестро загинув наприкінці березня 2022

Свій позивний Руслан отримав від побратимів, бо на війну пішов разом з гітарою у 2014 році, – згадує сестра Руслана Юлія Дзундза. – Для нього музика було – все.

Вечір пам’яті Маестро організували Юлія та його кохана жінка, художниця Катерина Григорович. Вечір був нетиповий, як і любив Руслан.

Оскільки брат дуже любив компанію й не любив, коли сумували, не любив офіціозу. Ніколи. Ми зібралися тут, аби його пам’ятали музикантом, таким, яким він був до загибелі, – каже Юлія.

До речі, вона також військова. Служить з 2016 року в 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді. Зараз звільнилась, але думає повертатися в іншу бригаду.

Для Юлії Дзундзи гітара “Маестро” тепер найцінніша

Якось ми зустрілися в Коломиї, на озері. Говорили, я йому сказала, що хочу служити. Він ані слова не сказав, – розповідає Юлія. – Набрав Василя Зубанича (він у 2015-2010 роках був командиром “десятки”), і вже наступного дня я поїхала проходити медкомісію, а через два дні – в Полтаву на навчання. Перед поїздкою в учебку брат сказав мені купити п’ять упаковок вафель і заховати в сумку. Я ще здивувалась, мовляв, не буду там їсти солодке! Він наполіг. Спілкувалися ми щодня. Поки я там була, все питав, чи з’їла я ті вафлі. А я їх з’їла вже на наступний день вночі. Тоді зрозуміла, чому він так наполягав, але йому не сказала…

Руслан замінив мені тата, – розповідає сестра. – У нас різниця – 14 років. Він багато чому навчив мене. От, перед тим, як дати чийсь номер телефону, – треба у тої людини спитати дозволу. Усьому навчив.

Вдома, на хуторі Будилів, Юлія хоче зробити в кімнаті брата такий собі сімейний музей. Там будуть усі його речі: вірші, нагороди, форма й на почесному місці – гітара.

У мандри кличе дорога

Виставку назвали «46». Катерина Григорович пояснює, що стільки йому мало б виповнитися, але назавжди буде 45. Тому на виставці є 45 робіт, а 46-та – його фотографія.

Свої роботи виставляють четверо коломийських художників, з якими Руслан товаришував, – каже Катерина Григорович. – Але це не художня виставка, а день народження. Зібралися люди, які його знають, люблять, аби згадати про нього не як про героя, а як музиканта. Який він був справжній. Він багатогранна особистість й виставка саме така. Тут немає єдиного стилю чи тематики.

За словами Катерини Григорович, Руслану б сподобалося. Каже, він не любив ходити на різні урочистості, офіційні заходи. Хіба щоб підтримати побратимів, заграти для них, пожартувати.

Одного разу якось прийшов з такої події похмурий і злий, – згадує жінка. – Я спитала, що не так, мовляв, грамоту ж дали, відзначили. Він сказав: «Нащо вони мене ховають живцем? Ніякий я не герой – я музикант». І сьогодні він – музикант. Не буде хвилини мовчання, офіційних виступів. Будуть друзі, з якими він грав на вулиці, у поїздах.

Портрет “Маестро” від Софії Григорович

Серед картин – усміхнений портрет Руслана Бережного. Це робота молодої художниці Софії Григорович. Дівчина дуже тепло розказує про Руслана, бо знає його з дитинства. Завжди приходив з подарунками, що б не було.

Ми з мамою приїхали під військкомат, коли він відправлявся, було дуже холодно. А я без шапки, – пригадує Софія. – Він подивився на мене, кудись пішов і приніс шапку. Це був його останній подарунок. Аби не порушувати традиції, я для всіх також підготувала подарунки – синьо-жовті браслети зі стрічок.

Друзі-музиканти виконували улюблені пісні "Маестро"
Друзі-музиканти виконували улюблені пісні “Маестро”

А далі була музика. Гітарист Юрій Мілян переконаний, що вуличну музику в Коломиї започаткував саме Руслан Бережний.

Я гуляв з друзями і почув, як він грає, – пригадує Юрій. – Підійшов, познайомився. Я тоді сам вчився грати на гітарі. Руслан був першим вуличним музикантом, якого я побачив, і теж захотів так. Потім почав грати. Моєму прикладу послідували й інші. Зараз приємно, коли на вулиці грають молоді люди. По факту – це все пішло від Руслана.

Юрій грає пісню, яка в нього асоціюється з музикантом Русланом Бережним – «Нас кличе у мандри дорога».

Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.