Штаб-сержант Роман Вербіщук родом із Коломиї, менший син у батьків. Змалечку мріяв стати військовим. З самого початку дорослого життя обрав нелегкий шлях бути професіональним військовим. Не їхати на заробітки за кордон, як це робили його однолітки, а захищати рідну батьківщину, пише пресслужба 109 батальйону 10 ОГШБр «Едельвейс».
Попри всі тяготи військової служби, життя на відстані з рідними, сьогодні Роман з дружиною – багатодітні батьки, виховують п’ять дітей.
З початком повномасштабного вторгнення Роман Вербіщук ні на мить не вагався, не ховався за спинами побратимів у тилу, завжди готовий нищити ворога.
Мені не все одно. І я потрібен тут. Я потрібен перемозі, я потрібен Україні. Війна ще не закінчилася, тому зарано відпочивати, — каже Роман.
Багатодітний татусь, «обмежено придатний» – маючи багато підстав звільнитися з лав ЗСУ, він постійно на лінії бойового зіткнення. За словами побратимів, це надійний товариш і вправний сержант, який може вміло керувати підлеглими.
При виконанні одного з бойових завдань Роман отримав важку контузію, кілька місяців лікувався. Після реабілітації знову повернувся у стрій і далі нищить окупантів.
Останнього разу, коли ворог щільним артилерійським вогнем вщент розтрощив наші позиції, штаб-сержант Вербіщук отримав наказ на тактичний відступ. Незважаючи на величезний ризик для свого життя, він встиг винести зброю та обладнання. Це дало змогу вдало відбити штурм окупантів, а потім і відбити втрачені позиції.
Тривав бій. Ворог безперервно трощив усе навколо. Крики побратимів, шалений біль… Отямився. Навколо лежали вбиті побратими, – розповідає Роман Вербіщук. – В одного з бійців поруч безперервно дзвонив телефон. Нестерпний біль не давав зібратися з думками. Я вже чув голоси окупантів, вони були надто близько, але чітко розумів, що маю виконати наказ – втримати позиції. В думках уже попрощався з усіма, подякував за все батькам і попросив пробачення. Думав не впораюсь, але думка про дітей додавала сили. Хочу хоча б ще раз побачити та обійняти, думав я тоді. Там забуваєш про свої рани, просто дуже хочеш жити і тому намагаєшся зробити все, що в твоїх силах».
Читайте: Сьомий син. Як боронить Україну Денис Євтушок з Прикарпаття
Зараз Роман знову на лікуванні після поранення. Та запевняє, щойно одужає, то знову в бій.
Війна багато чого нас навчила. Багато чого показала. Багато чого зробила з нами, змінила нас. Не пробачу ворогу ніколи нашого зруйнованого життя, зруйнованої України. Все буде Україна. Слава Україні! Героям Слава! – каже Роман Вербіщук.
Читайте: Як воюють «едельвейси». Анатолій Романчук і 99% врятованих життів
