21 лютого на площі Франка у Франківську провели акцію “Листи надії” на підтримку військовополонених та зниклих безвісти воїнів. У ній взяли участь понад тисячу людей з Прикарпаття й інших регіонів України.
Люди стояли з прапорами різних бригад, дехто приніс листи для рідних у російській неволі, пише Суспільне.
Тетяна Баран з Івано-Франківська прийшла на акцію з листом для свого брата, який зник безвісти 16 вересня 2025 року.
Ми не знаємо, чи він у полоні, але сподіваємося. Якщо він зараз у полоні, то чекає листа. Ми написали, що любимо, чекаємо, молимося — найважливіші слова, на які він чекає, — говорить жінка.
Співорганізатор акції на підтримку військовополонених та зниклих безвісти й колишній військовополонений Іван Діброва з Вінниці є засновником фонду “Дій за свободу”, що допомагає звільненим полоненим адаптуватися до життя після повернення.
Він розповідає, що в полон з побратимами виходив із заводу Ілліча в Маріуполі у квітні 2022 року і був у російській неволі майже три роки. У 2026 році він започаткував акцію “Листи надії”.
Ці листи символізують нитку зв’язку з полоненими й безвісти зниклими, які перебувають у полоні, хоч і без підтвердження. Ця акція покликана об’єднати людей, організації, що працюватимуть разом. Ми всі йдемо до однієї мети, — говорить Іван Діброва.
З його слів, учасники акції приносять листи рідним, які перебувають у полоні чи є зниклими безвісти, та вкидають у скриньку. Організатори відносять їх у місцеві представництва уповноваженого ВРУ з прав людини. “На той бік” листи передають під час обміну військовополонених.
Це працює. Багато хлопців, які вважаються безвісти зниклими, перебувають у полоні й чекають звістки з дому. Тому потрібно писати листи регулярно. Мої батьки написали три листи, але вони не дійшли. А мама мого друга написала 250 — дійшли тільки сім, — розповідає Іван Діброва.
Він говорить, що листи, які він отримував, не давали занепасти духом.
Я відбував полон в Оленівці, Суходільську на Лугащині й у В’язьмі в Росії. Листи почали надходити через рік полону. На камеру — один лист. Але кожне слово, написане в ньому, підтримувало нас, давало віру й надію на те, що вдома нас чекають і люблять, давало сили переживати всі страждання й тортури, — розповідає Іван Діброва.
Співорганізаторка заходу й керівниця громадського руху “Звільнити всіх” Аліна Власенко зі Львова каже, що мета акції — привернути увагу суспільства до проблем родин військовополонених і зниклих безвісти воїнів.
Акції нагадування потрібні, щоб суспільство, світ, влада чули й бачили, адже суспільству, на жаль, байдуже. Що більше ми виходимо, то більше ми не даємо забути про цю біду, то більше відчиняється дверей і долучається людей, які хочуть допомогти. Коли людина, яка не дотична до цієї біди, підійде до родини, покладе руку на плече й скаже: “Я поруч”, — це вже багато, — говорить Аліна Власенко.
В учасниці акції Тетяни Паращук із Калуша безвісти зник батько. Вона розповідає, що говорити про тих, які перебувають у полоні, важливо.
Потрібно залучати людей, які взагалі не мають поняття, що в нашій країні триває війна. Богу дякувати, тут, на заході України, вони не знають, що таке сильні обстріли. Але дуже багато хлопців звідси — зараз на війні, зниклі безвісти, й треба добиватися, щоб усі повернулися, — каже Тетяна Паращук.
Читайте також: Саджавка не втомилась. Історія прикарпатського села, яке зібрало для ЗСУ мільйон доларів
