Побратими звуть його Чіпсом. У цілях безпеки ми не станемо розголошувати ім’я та прізвище бійця. Чіпс – військовий 3 гірсько-штурмової роти 109 батальйону 10 бригади «Едельвейс». Сьогодні він пілотує FPV-дрони, повідомляє пресслужба батальйону.
У дитинстві хлопець займався музикою та спортом і ніколи не думав про військову службу. Але у 18 років вирішив піти на строкову. Півтора року прослужив у Нацгвардії, охороняв громадський порядок, ніс варту, у вільний час далі займався спортом. Згадуючи ті роки, каже, не міг і подумати, що потім потрапить у ЗСУ, та ще й у часи справжнього випробування, яким стала повномасштабна війна з росією.
На момент вторгнення Чіпс працював у Польщі. У перші ж дні вони разом з колегою вирішили повернутись в Україну. При цьому родина дуже переживала і не надто підтримувала його вибір. Але в один момент Чіпс не витримав, усе кинув і поїхав додому.
У місцевому ТЦК сказали, що занадто молодий.
Адже хлопцю було 20 років, а мобілізаційний вік становив 27. Тоді він просто підписав контакт, пройшов військову лікарську комісію, навчальний центр, звідки й потрапив у 109 окремий гірсько-штурмовий батальйон. Штурмовим діям бійця навчили вже у підрозділі. А Чіпсом його назвав побратим Микола, так цей позивний і закріпився.
Що таке справжня війна, боєць відчув у березні 2023 року під Бахмутом. Там же отримав і перше бойове поранення…
Ранком надійшла команда на штурм поблизу Берестова. Чіпс із побратимами вирушили на вихідну позицію. Вже на підході ворог обстріляв їх із мінометів та великокаліберних кулеметів. Але, дякувати Богу, бойова група змогла зайти й закріпитися без втрат. А далі, хоч усі були заряджені на подальший штурм, надійшов наказ залишити боєкомплект сусідньому підрозділу та зайнятись евакуацією поранених.
Власне під час евакуації Чіпс і отримав поранення. Тоді ж відчув, що таке втрата побратима, якого не вдалося врятувати. Змігши із рештою підрозділу дістатись до точки евакуації, боєць потрапив на лікування. Але на ноги став уже через два тижні – далася взнаки молода кров, та й поранення не було надто серйозним.
Згодом командир роти запропонував Чіпсу стати оператором «мавіка». І вже незабаром новоспечений літун умів шукати «щось» у противника, коригувати вогонь, тримати зображення для пострілів артилерії, мінометів тощо. З часом прийшло розуміння, що треба вміти не тільки коригувати вогонь, а й самому знищувати ворога.
Поступово Чіпс разом із побратимом Миколою взялися активно працювати над скидами вибухових пристроїв на ворожі позиції. В цьому їм дуже допомагав заступник командира роти на псевдо Британець. Так обидва оператори БпЛА набиралися досвіду, все активніше нищили ворога: укриття, вогневі засоби, особовий склад.
Чіпс каже, дрон-камікадзе – це не звичний «мавік», керувати ним тяжче.
Тому пілоти пройшли ще два навчальні курси – інженерної підготовки та використання FPV-дронів. Спочатку було важко, але потім розпочались успішні ураження ворога. Першими були нерухомі цілі – бліндажі з піхотою, техніка, яка стояла. Потім уже нищили все, що знаходили, – ворожі БМП, БРДМ, танки, САУ 2С1 «Гвоздика», ствольну артилерію – і то на відстані 12-15 км, було й двічі на день.
За словами Чіпса, робота оператора FPV-дрона насправді не є такою легкою, як, можливо, дехто собі уявляє. Є дуже багато моментів, на які треба звертати увагу. Зокрема, це вибір місця вильоту, погода, технічні моменти (це найскладніше, бо у ворога потужно працює система РЕБ), підготовка боєкомплекту і самих дронів до використання вже в бойових умовах. Також важливою є підготовка нових пілотів.
В усе це вкладаються великі зусилля та праця операторів, членів екіпажу, командування підрозділу. Також при цій роботі завжди потрібна розвідка, аеророзвідка, координація з сусідами та вищим командуванням. Процедура непроста, але основне у вильотах – виявлену дроном-розвідником ціль треба знищити FPV-дроном. Є ще такий спосіб, як розвідка боєм. Це коли одразу немає попередньо розвіданих цілей противника, то їх виявляють уже в польоті.
У своїй роботі ми намагаємось максимально нашкодити ворогу, знизити його наступальний потенціал, зірвати його плани й таким чином максимально зберегти життя наших побратимів-піхотинців. І щоб ворог розумів – йому не місце на нашій землі! – каже Чіпс.
Насправді саме знищення техніки є найтяжчою справою для операторів. Адже тут потрібно прорахувати всі нюанси: який боєкомплект підібрати, куди саме влучити і т.д. Бажано ж не тільки пошкодити ворожу техніку, а зробити її повністю непридатною. Це все дається постійними напрацюваннями, практикою, досвідом.
Наша команда пробує знищувати будь-яку ворожу техніку на великих дистанціях, – говорить Чіпс. – Не можу сказати, що ми вже є великими професіоналами у цій справі, але ми розвиваємось і зупинятись не збираємось.
Читайте: Універсальний штурмовик. Як Іван Матейко з розвідника став комбатом ДШВ
Comments are closed.