«Білий» – командир групи інструкторів у 102 окремій бригаді. Сам родом із Хмельницького, до бригади перевівся у листопаді 2025 року. Свій бойовий шлях починав кулеметником у 19 окремому стрілецькому батальйоні, а згодом дійшов до посади командира роти розвідки.
Один із найважчих епізодів служби він згадує дуже детально, адже таке не забувається.
П’ятеро військових зайшли вночі на позицію у сірій зоні. Одразу почали окопуватись і копати бліндаж, щоб хоч якось укріпити позицію. Вже зранку ворог пішов у штурм – близько двадцяти російських піхотинців разом із танком.
Ми відбили атаку, — згадує «Білий». — Піхоту поклали, а танк підбили FPV-дроном. Штурм захлинувся.
Чотири доби група тримала позицію у сірій зоні. Потім ворог почав системно нищити позицію – працювали 120-мм міномети.
Десь із обіду до пів на сьому вечора по нас прилетіло більше сотні мін. Позицію фактично зрівняли із землею.
Під час одного з обстрілів тяжко поранило його побратима і близького друга Сергія.
Міна впала біля окопу. Він крикнув, що він «300». Я вискочив із нори, наклав турнікет і затягнув його до свого укриття.
Обстріли продовжувались. Ворог намагався підпалити позиції запалювальними боєприпасами і далі накривав мінометами. Згодом, за сприятливих погодних умов, групі дали дозвіл на відхід і евакуацію пораненого. «Білий» взяв командування на себе та почав готувати евакуацію.
Перед виходом я питав по рації, чиї дрони над нами. Мені сказали, що наші. Але коли ми вже витягували пораненого, стався ворожий скид. Граната вибухнула просто біля нас. Сергій загинув на місці. Ми отримали поранення. Згодом відійшли. Через кілька днів все ж вдалося забрати тіло мого друга.
Після цього підрозділ ще 18 діб тримав позицію під постійними атаками FPV-дронів.
Пам’ять про загиблих побратимів для «Білого» це та частина служби, яку неможливо забути:
Такі речі залишаються з тобою назавжди. Але саме заради них і продовжуєш стояти.
Читайте: «Я в цивільному житті себе не бачу»: історія Дикого з бригади «Хартія»
