Навіть у цей важкий час, гумор допомагає та тримає всіх у тонусі. Тих, що на безпечних територіях, і тих, що нині на сході, на передовій. І соціальні мережі нам усім у поміч. Люди шукають якогось світлого промінчика у найменшому фото, кумедних і зворушливих історіях від бійців, від їхніх рідних, друзів. Вони негайно поширюють це серед друзів, таким чином збільшуючи й велику надію на те, що все буде добре! Бо так є. Так і буде…
Режисер Андрій Приймаченко поєднав козацькі приказки та фото з АТО. Вийшло дуже вдало, бо чоловіки, які зараз боронять Україну на Донбасі, — це наші сучасні козаки. Тож козацькі засади, цінності у них у крові: «Як є хліб і вода — козаку не біда», «Козак мовчить, а все знає», «Диявола женуть хрестом, а ворога — мечем».
А фото цуциків і кошенят, яких наші вояки доглядають попри те, що самим важко, — то просто пісня! Бровки з гарматами, кулеметами, на мужніх солдатських плечах — позитивний Гав-батальйон.
Наші й на фейкові (брехливі, придумані) новини та провокації реагують майстерно — з гумором і смаком. От, нещодавно російська журналістка написала, мовляв, увага! — знімають хлопців просто з потягів та автобусів і всіх відправляють в Нацгвардію. І понеслося: «Зняв кота з дерева — відправив у Нацгвардію», «На Хрещатику мужчини «знімають» дівчат і відправляють у Нацгвардію», «Народ, хто їде ліфтом, — знімають і відправляють у Нацгвардію»…
А ось пара історій, які гуляють інтернетом, викликаючи щемливі посмішки. Наприклад, про бабу Дусю — від блогера Юрія Їжакевича.
«Розмовляла сьогодні зі своїм колишнім учнем, що зараз добровольцем воює на сході. Приїхав у справах додому на кілька днів. Таке розповідав, що достойне книги. Кажу — пиши! Відповідає — вже почав, поки що в чорновиках. Але один епізод не можу не розказати зараз. Про бабу Дусю. Маленьку зігнуту бабусю 93 років, яка у Другу світову була артилеристом. Так от — здобула вона номер наших артилеристів, які ніяк не могли розгатити одну вогневу точку лугандонів. І почала коректувати по телефону вогонь наших хлопців! І по її вказівках вони, нарешті, вжарили по повній у ту точку. Баба Дуся пізніше приходила з гостинцями до хлопців, спілкувалися. Такий у нас народ. Стара гвардія не іржавіє!».
Ще — зворушливе оповіданнячко від відомої в Україні телеведучої Марічки Падалко — про одного сильного й вірного своєму обов’язку сина.
«Історія про цю війну. Навмисно без імен і міст. Вчора до нас на обід приїздили бійці одного з добровольчих батальйонів, які на кілька днів приїхали до Києва. Розповіли про те, як звільняли одне місто на Донбасі. Вони були диверсантами-розвідниками та співпрацювали з нашою артилерією, корегували її вогонь по місцях скупчення бойовиків. Ця співпраця тривала кілька днів, успішна й результативна, що не завжди буває між добровольцями і регулярною армією. Завершилася звільненням цього міста.
Щойно все стихло, командир артилерії попросив наших розвідників перевірити адресу і двох людей, поруч із квадратом, по якому вівся вогонь: ані помешкання, ані, найголовніше, люди не постраждали. То були… його батьки».
Comments are closed.