На Калущині між селами Добровляни та Підмихайля живе циганський табір. Цигани оселилися тут два роки тому, але проблеми в них з’явилися нещодавно. Місцеві мешканці дали їм два тижні, щоб ті покинули обжиту територію.
Життя у клейонці
Проїхавши Добровляни та звернувши у бік Підмихайля (майже посередині цих сіл і розташований табір), з кущів бачимо целофанові конструкції, які блищать на сонці. Якби не знати, хто в цьому місці живе, то можна подумати, що це дачні будівельки чи парники. Територія порівняно чиста, хоча, за розповідями селян, уявлялося трохи інше.
Табір складається із таких от халупок – їх понад десяток. Одна ще не закінчена. З березових гілок зроблено основу «помешкання», залишилось обліпити її декількома шарами клейонки та шматтям. Такою методикою зроблено і більшість «будівель» у таборі. Біля помешкання розкладений посуд: старі каструлі, баняки, пластмасові тарілки, поскладані дрова – така собі літня кухня.
Першими, звісно, повибігали діти, а за ними вийшла жінка – Емілія, дружина старшого у таборі. «Ми тут уже більше двох років живемо, – розповідає вона. – Плетемо кошики, продаємо їх по 20 гривень. Тих грошей не вистачає. От сьогодні не було дітям кусочка хліба дати. Але просити ми не йдемо, соромно. Якщо ходимо по селі, то лише з кошиками на продаж. Або ж буває до знайомої зайдемо картоплі попросимо».
«Красти ми не будемо ніколи, – встряває у розмову дещо розлючений чоловік Емілії Імбре. – І до церкви просити також не ходимо». Ціле літо та осінь вони займаються кошиками. Роблять на замовлення, приносять під саму хату. «Літом тут добре жити, – каже Емілія, – поруч річка, можна збирати гриби та ягоди».
Але ж як подружжя вижило тут взимку із дітьми? Емілія посміхається та показує на невеличку пічку, яка виглядає як старий баняк із вирізаним отвором для труби замість витяжки й невеличким прорізом для підкладання дров. Дорослі кажуть, що жодна дитина взимку не захворіла…
На прохання пофотографувати помешкання Емілія погодилась залюбки, але вибачилася за безлад. Заходимо. На ліжку, яке розташоване в кінці шатра, смачно потягнувся кіт. Через невеличке приміщення (у такому шатрі можуть жити не більше двох дорослих) протягнено мотузки, які слугують за шафу, на голій землі постелені килимки, в кутку – віник і совок. Крім того, лежать величезні сумки – мабуть, головний атрибут сучасного кочового циганського життя.
 |
Циганські драми
По Калущині цигани кочують уже вісім років, кажуть, що у районі люди – добрі. Приїхали вони із Закарпаття, з Іршавського району. Додому повернутись не можуть, бо, за їхніми словами, повінь забрала все – будинки, речі, документи.
«Я приїхав через п’ять років за довідками, що нас затопили, але нічого не дають. Ми і в Київ уже писали, – каже Імбре, або, як називають його місцеві селяни, – Ігор. – Та й не можемо ми вже вернутись на Закарпаття. Там уже інші цигани живуть, вони нас не приймуть».
«Наша сім’я раніше жила в Омську, в Росії, працювали на будівництві. Дочка там і зараз живе. А онука, Сабріна, залишилася з нами», – розповідає Емілія. За її словами, Сабріна не бачила своєї матері від народження – та вийшла заміж, дитина, напевно, заважала, тож її відправили з бабусею й дідусем. Також Імбре та Емілія допомагають ще одній сім’ї у таборі – п’ятьом дітям, які два роки тому залишилися без батька.
Вони не знали
Селяни категорично проти, щоб цигани залишалися на їхній території. Чи не кожен вживав приказку про кота, якого пускають під стіл…
«Купа людей у магазині, а вони без черги лізуть. Або ж набіжать діти і морозиво з холодильника вкрадуть, – каже продавець Наталя. – Перед тим їхня мати заходила цигарки та горілку купувала, а на дітей уже не стало. Ми вже їх усіх добре знаємо поіменно і, як кажуть, хто чим дихає. Боргують у нас, але віддають, хоч треба довго чекати, але віддають».
«Я їх попереджав – якщо будуть скарги від людей, то ми будемо змушені їх звідси виселити, – каже сільський голова Добровлян Василь Кучерак. – Вони ж не мають паспортів, ані читати, ані писати ніхто не вміє. Всі були тут у мене, в сільській раді. Ми складали списки, позаписували якісь дані, але тоді їх було вісім чоловік».
Зараз у таборі понад 20 людей. До сільського голови від селян інших сіл неодноразово приходили скарги – «он, ваші цигани по нашому селі ходять». «Старожили» табору стверджують, що саме через новоприбулих у них такі проблеми.
«У нас був випадок, десь два місяці тому, – розповідає сільський голова, – жіночка їхала на базар до Калуша, зготувала дві сумки з картоплею та молочним на продаж і залишила біля магазину. А цигани їх вкрали. Ми сіли в машину й доїхали до перехрестя, дивлюсь, а їхній головний – Ігор вже з тими сумками вертається зі словами «Іваничь ізвєні, ани нє знали». І таких моментів уже було кілька».
На зборах села було вирішено дати мешканцям табору два тижні, щоб ті зібралися та покинули територію. Інакше у сільського голови є всі повноваження, щоб вивезти їх силоміць у супроводі міліції.
«Залиште лише дві сім’ї, а решту гоніть звідси, – просять Імбре та Емілія у голови села. – Ми за все будемо відповідати, ніяких крадіжок не буде».
Comments are closed.