Перша світова війна не пожаліла Станиславова
Іван Бондарев
Якщо не враховувати Перемишль, то з усіх галицьких міст саме Станиславову найбільше дісталось у Першу світову війну. Дивіться самі – місто тричі займали росіяни, тричі їх звідти вибивали австрійці. В 1916 році місто опинилось у прифронтовій смузі. Австрійці встановили свої батареї на Вовчинецьких пагорбах і звідти поливали вогнем росіян, які розставили гармати у центрі Станиславова.
Очевидці так описують ті буремні дні: «Цілими днями слухали безперервний рев літаків та пронизливий свист куль. Але найстрашнішими були ночі. Ціле місто, освітлене рефлекторами, тремтіло від частих боїв та жахливих наступів військ. Пекельні крики наступаючих, зойки ранених зливалися разом із безперерв-ною стріляниною в один лячний гуркіт, що доходив аж до монастиря. Часами цей грюкіт ставав такий сильний, що не було чути голосу, коли одна сестра говорила до другої; видно було тільки, як ворушились зблідлі вуста. Деколи бойова лінія просувалася трохи далі, щоб за кілька днів знову повернути на попереднє місце. В цих коротких перервах люди зважувались вийти зі своїх криївок, аби приглянутись сумній картині знищення, що простиралась далеко. Городи, подвір’я виглядали як зорані кулями, а ціле передмістя було спалене. Перевернуті доми зникли з лиця землі…»
Останнього удару по Станиславову завдали російські мародери в липні 1917, грабуючи і підпалюючи місцеві крамниці. Лише барону Врангелю і польським уланам вдалось усмирити п’яну солдатню.
Коли австрійці остаточно звільнили місто, то з жалем побачили, що його центральна частина лежить у руїнах. Тоді вони вирішили використати це у пропагандистських цілях. Була випущена серія поштівок із видами поруйнованих будинків. Війна ще тривала і багато галичан продовжували воювати на її неосяжних фронтах. Як ви думаєте, що мав відчути мешканець Станиславова, отримавши поштівку з дому і побачивши, що зробили з його рідним містом кляті москалі? Австрійські чиновники логічно вважали, що серце вояка наповниться лютою ненавистю до ворога, він міцніше стисне кріс у руці і стане мстити, мстити, мстити… І не важливо, що більшість тих руйнувань здійснила «рідна» артилерія. Солдатові про це знати необов’язково.
Але повернімося до Станиславова. Найбільших руйнувань зазнала вулиця Карпінського – тепер це відрізок вулиці Галицької від її початку до Ратуші. Майже всі будинки з обох боків вулиці були знищені або суттєво ушкоджені. Цікавим фактом є те, що найбільший будинок, колишня Дирекція залізниць, стояв серед цього хаосу як новий. Не помітити таку громаду було важко. Отже, або артилеристи мали вроджені вади зору, або їх вразив талант архітектора Баудіша, або вищі сили відвертали снаряди від однієї з найкрасивіших будівель міста. (1)
Не менша розруха царила і на вулиці Костюшка (Сотника Мартинця). Її правий бік був сформований із будинків, які закривали собою пасаж Ґартенбергів. Усі вони лежали в руїнах. Не пошкодила війна і сам пасаж – До речі, той провал, який нещодав-но утворився біля «Мальви», є ніщо інше як підвали отих зруйнованих будинків.
Але не лише вулиці зазнали збитків – з мапи міста зник цілий плац Франца-Йосифа. Його північну частину займав найдовший будинок міста, який станиславів-ці називали «Лінія А-Б». Тепер ця лінія була майже цілковито знищена і вже ніколи не відновлювалась. Єдиний фрагмент, що залишився, це будинок на Незалежності, 5. (2)
Війна не пожаліла й один із найстарших будинків міста. Ще Грибович у своїй «Історії окружного міста Станиславова» писав, що однією з найкрасивіших споруд у 1847 році був будинок Ланди. Цей великий триповерховий будинок колись перегороджував сучасний Вічевий майдан і ділив його на дві частини. Під час війни споруда повністю вигоріла всередині і тому її не стали відновлювати, а просто розібрали. До речі, аби прискорити розбирання завалів австрійці провели до середмістя окрему залізничну гілку, по який вивозили будівельне сміття. (3).
Проте не все згинуло безповоротно. Так, один зі снарядів розірвався всередині родового будинку Хованців, що на вулиці Бельведерський. Це була знана в місті династія підприємців, політиків, істориків, яким належала друкарня, газета «Кур’єр Станіславовський» та кілька будинків. Брати Хованці вирішили відбудувати своє родинне гніздо, і тепер, коли ми дивимось на будинок № 8 по Бельведерський, ніщо не нагадує про його страшні рани. (4)
Були і менші руйнування. Наприклад, вибухом розвалило ліве крило колишнього колегіуму єзуїтів на майдані Шептицького. Вибуховою хвилею навіть зірвало дзвін з сусідньої катедри, який, на щастя, не розколовся при ударі.
Виникає запитання – невже артилерія вела вогонь лише по цивільних будинках? Відповідаю – інколи (хоча й значно рідше, ніж того хотілося б наводчикам) накривало і військові об’єкти. На старій поштівці можна побачити внутрішнє подвір’я казарм інфантерії (за часів СРСР це був полк зв’язку напроти Білого будинку). Снаряд пошкодив дах казарми, одну з балок відкинуло на сотню метрів, після чого вона пробила стелю флігеля. Але погодьтесь, це вже не той масштаб руйнувань, що був у центрі. (5)
Австрійці не встигли розібрати всі завали – в листопаді 1918‑го імперія розвалилась. Не було на це часу і в українців, які зі зброєю в руках виборювали власну держав-
іність. Лише полякам, які вийшли у цім двобої переможцями, довелось розгрібати руїни першої великої війни.
У статті використані листівки з колекції Олега Гречаника
