У багатьох із нас є родичі за кордоном. В мене теж – у Канаді. Живуть вони непогано, не бідують. Добре працюють на хороших роботах, відпочивають у красивих місцях. Гори там величні, природа розкішна, звірів стільки, що ставити будь‑де намет для ночівлі просто небезпечно – з’їдять.
Кажуть, що все там класно, але так стабільно, що аж сумно. Мовляв, жодних стресів, хвилювань, якогось драйву. Усе прогнозовано. Запланував у грудні відпустку на липень – підеш. Чи то поїдеш. Квитки купують за півроку, поїздки ніколи не відміняються. Криза ніби є, та її чомусь не видно. Заводи не закриваються, банки не горять. Що робиться у парламенті – ніхто не знає. Як звуть прем’єра? Та якесь ім’я, напевно, має. Втім, яка різниця? Адже він собі працює, нікому не заважає, і то добре.
Отже, сум глибокий у тій Канаді. Вони не жартують, їм справді не вистачає переживань. Як Карпат, ратуші чи «стометрівки».
Що робиться в Україні, за чим так ностальгують наші «канадці», перераховувати не треба. Вічна героїчна боротьба за нинішнє життя та краще майбутнє. Всеукраїнське «мочилово» до останнього виборця. У сльозах і шмарках, добре, що без крові. І який там до дідька драйв – сум неосяжний. Бо наїлися. Цілий рік «вживали», і раніше довелося, і попереду – теж.
Рік закінчився, починається новий. Українці вже давно навчилися жити окремо від владних війн. Навіть не знизу чи збоку – над політикою. Бо люди завжди вище. Кризу переможемо, рідним допоможемо, самі не помремо. Це видно за листами читачів і, сподіваємось, по самій газеті «Репортер». Ми разом стали впевненішими й сильнішими. Дякуємо за добрі слова і поради, навіть за критичні зауваження, за небайдужість, за те, що у непрості часи ви залишаєтесь з нами.
Від імені редакції також хочу подякувати тим меценатам, які відгукнулися на акцію «Газета у кожний дім» і допомогли з передплатою на «Репортер» для малозабезпечених родин. Тепер ще більше прикарпатців щотижня отримуватимуть якісну, корисну, цікаву газету.
Під Новий рік прийнято згадувати минулий та сподіватися на краще. Щоби рідні не хворіли, щоб у родині був лад і достаток. Але, на мою думку, одної надії замало. Навіть аби здуру виграти в лотерею, треба хоча би купити квиток. І щоб усе було добре, спочатку треба викластися на всі 100 % на своєму місці. Кожному. Тоді й Бог допоможе, і влада не завадить. Як би там її не звали. І колись таки позаздрять нам канадці не лише через «цікаве» життя.
З Новим роком! Хай він буде добрим для нас і наших дітей, бо ми зробимо для цього все.
Comments are closed.