У новинах пишуть про масоване теле- і радіозомбування харків’ян з території Російської Федерації, а мені не йде з голови відео-арт харківського митця Миколи Рідного звичайні місця / regular places

Її улюбленою філософською темою було питання міри. Проблема визначення міри, межі, проблема помірності. Її – вслід за античними мислителями – переймало питання того, як людині визначити, досягти і не переступити власної міри у всіх аспектах і випадках життя

Яценюка українці незлюбили головним чином за його яйцеголовість. Я взагалі дуже дивуюся з того, як міг настільки нетиповий діяч пробути прем’єром нашої патологічно схильної до типовості країни цілих 25 з гаком місяців. Але все одно це диво не могло тривати вічно, і на всякого камікадзе свій божественний вітер

Зрілі суспільства, як відомо, потребують передбачливих менеджерів і впертих законників. Суспільства-підлітки спазматично прагнуть героїв. Чим пацаватішим є суспільство, тим більше воно генерує потреби у канонізованих героях, тим більше для цього суспільства виробляють медійного героїзму (ледь не написав «героїну»).

Саундтреком до художнього фільму стала пісня “Листопад” гурту Жадан і Собаки

Деякі наївні люди думають, що суспільні пружини стискаються самі. Що так їм, пружинам, хочеться. Що вони як сьогодні стиснуться, так потім і розпружуться. Типу, фіґня. Мовляв, всі скандали і кризи розвіються, як мара над старим цвинтарем

Мені страшенно пощастило, що впродовж кількох років я щодня мав дві години на то, аби ходити Львовом. І що тепер маю у цьому місті так багато місць, невідривних від порозставлених у всіх місцях подій і споминів

Слідкуючи за тим, як урядові відкручують набридлу голову в окулярах та прикручують вухату без окулярів, прикольно згадати історію попередніх (часто вже давно забутих) голів. Тих, які тягнули державного воза століття тому, під час інших війн і тієї самої корупції.

Ще зо два тижні тому моя знайома була відносно спокійна. «Трамп не візьме Іллінойс, а Марко Рубіо обов’язково візьме Флориду, – запевняла вона. – Найближчий вівторок стане вирішальним днем для усунення нечестивця Трампа з дороги».

На жаль, я не є фахівцем в історії, тому не можу говорити про неї компетентно. Натомість дуже добре знаюся на забуванні. Забування – це то, чому я віддав більшість свого життя

У нас, при відсутності компетентного експертного товариства, легко прокладати кабелі та дроти маніпулятивного контролю. Перетворювати специфічні поняття та гасла на інструменти задурювання, а населення – на колективного «песика Павлова», котрий мусить згідно гавкати в той момент, коли влада запалює перед ним чергову пропагандистську «лампочку».

Якщо вже Америка, то Нью-Йорк. Якщо вже Нью-Йорк, то Мангеттен. Ці два речення, ніби якийсь рефрен з надокучливої пісеньки, крутилися в моїй голові, коли минулого тижня я вибрався на прогулянку знаним уже маршрутом.

Нині в Україні живуть дві українські спільноти. Світогляд першої (більшої) формує телевізор, а світогляд другої (меншої) — інтернет. Донедавна я вважав — чисто умоглядно — що кількісне співвідношення десь 10 до 1

Хотів побачити, як виглядає країна, через яку проїжджав тридцять п’ять років тому. А натомість закохався. Як старий, якому очистився доступ до його ж підліткових відчуттів. І це дуже непрофесійно. Бо привезена інформація стає мало вжитковою через речі, які не надаються до аналізу.

Вергілій, д’Ареццо, Альціоно, Шекспір, Мольєр, Стендаль та багато інших відомих та увінчаних лаврами не гребували присвоювати уривки та навіть цілі твори, написані чужою рукою. Доходило не лише до знищення плагіаторами рукописів-«першоджерел», але й до вбивств справжніх авторів.